ДО РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ НОВОГРАДА-ВОЛИНСЬКОГО ВІД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

3 СІЧНЯ ВІДЗНАЧАЄМО 65 РІЧНИЦЮ ВИЗВОЛЕННЯ НОВОГРАДА-ВОЛИНСЬКОГО ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
Переслідуючи ворога, війська 25-го танкового корпусу вели наступ вздовж шосе Коростень — Новоград-Волинський.
У цій же смузі вели наступ три окремі дивізії 24-го стрілецького корпусу генерала Кирюхіна М.І.
Передовий загін 25-го танкового корпусу в складі 20-ї мотострілецької бригади під командуванням генерал-майора Ільїна П.С. до кінця дня, 31 грудня 1943 р., після короткого бою зайняв село Чижівку. Проте подальше просування було призупинено, тому що ворог підірвав міст через річку Случ.
Почалась переправа вбрід. Перший і третій мотострілецькі батальйони 20-ї МСБ і танковий батальйон 111-ї танкової бригади захопили плацдарм на західному березі річки, в районі хутора Вишківка.
Частини 287-ї стрілецької дивізії висунулись в район Ужачина, націлені на північно-східну частину міста.
До цього часу нашою розвідкою було встановлено, що місто Новоград-Волинський і рубіж вздовж річки Случ ворог підготував до довготривалої оборони. Особливо міцно була укріплена східна частина міста. На західному березі річки — суцільні траншеї, пов'язані ходами сполучення, в певних місцях були встановлені мінні поля і дротяні загородження.
Місто і населені пункти, які до нього прилягали, на річці Случ оборонялись корпусною групою «Ц», куди входили 183-я, 217-а, 339-а піхотні дивізії і 8-й штрафний батальйон німців.
1 січня 1944 р. головний загін 20-ї мотострілецької бригади під командуванням заступника командира бригади підполковника Сидорова М.К. виконав поставлене завдання — залізнична станція була в руках радянських воїнів.
У цей же час 1-й мотострілецький батальйон 20 МСБ під командуванням майора Ремнєва П.І., вийшли на західну і південно-західну околиці міста.
Всю ніч з 1-го на 2-е німці намагались відновити становище — відкинути наші війська, які закріпились на західних і південно-західних околицях міста, але без успіху. З ранку 2-го січня 20 МСБ, 111-а танкова бригада відновили наступ. Вранці 2-го січня втягнувся в бій за місто з півночі стрілецький батальйон 866 стрілецького полку 287 стрілецької дивізії під командуванням капітана Кисельникова Ф.Я.
Інші частини 149-ї СД обходили місто зі сходу, через Лубчицю на Смолку, Стрієву, Сусли. Частини 149-ї Сибірської стрілецької дивізії обхідним маневром з півночі і північного заходу прикривали корпуси, які бились у місті, від підходу резервів противника із заходу, і виходили в район Красилівки, Таращанки, Пилипович. До кінця 2-го січня радянські війська досягли центральної частини міста. Бої не стихали і протягом всієї ночі із 2-го на 3-є січня.
З ранку 3-го січня наші війська посилили натиск на ворога, і німецькі війська почали відступ на південний захід.
До середини дня бої в місті стали вщухати, тільки в окремих будинках невеликі групи німців все ще продовжували відстрілюватись. Але невдовзі і з ними було покінчено. В боях за Новоград-Волинський ворог втратив більше 600 солдатів і офіцерів, велику кількість військової техніки.
Наші війська захопили в місті 15 великих складів з продовольством, пальним, боєприпасами.
В ознаменуванні отриманої перемоги 3 січня 1944 року в Москві був даний салют 12-ма артилерійськими залпами із 124-х гармат.
318 радянських воїнів, які відзначились у боях за місто, отримали високі урядові нагороди.
Як тільки закінчились бої в місті, частини 25-го танкового корпусу були виведені на західну околицю міста і розгорнені фронтом на захід і південний захід, так як до цього часу противник у районі Орепи — Ярунь зосередив танкову групу, яка отримала завдання вибити наші війська із міста і повернути залізничний вузол. Однак наші танкісти, артилеристи і піхотинці зірвали всі спроби німців пробитись до міста.
До 12 січня продовжувалось визволення сіл району. У цей же день 20-а мотострілецька, 175-а танкова бригади разом із 112-ю стрілецькою дивізією визволили місто Корець.
Зразу ж після визволення міста Новограда-Волинського, уже 4-го січня, в місто прибув голова райвиконкому Школяренко Василь Григорович, якого послав Житомирський облвиконком, і приступив до організації мирного життя у місті і звільнених селах району. Разом з ним до налагодження життя в місті і селах району підключились заступники голови райвиконкому Колодій Ф.С. і Лянгус М.І., завідуючий райвно Скороход Е.Д., завідувач райземлевідділом Краснов І.П. та багато інших активістів.
У нормалізації життя в місті місцевим органам влади велику допомогу надавали військові частини на чолі з начальником гарнізону генералом Ільїним Петром Сисоєвичем, а також комендантом міста підполковником Сидоровим Миколою Костянтиновичем. Військові підрозділи розчищали вулиці міста, проводили розмінування і очищення міста від бойової техніки і зброї, що залишились після боїв. Підрозділи саперів відбудовували підірвані мости.
Через деякий час почалось відновлення підприємств міста і району, МТС, колгоспів, інших господарських організацій. У місто почали надходити з Уралу, Сибіру, Середньої Азії вагони з обладнанням, будівельними матеріалами, пальним, технікою, посівним матеріалом та ін. Місто і район стали поступово з великими труднощами підніматись із попелу і руїн.
Комісією з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, здійснених на тимчасово окупованій території міста і району, було встановлено, що за період окупації, з 10 липня 1941 р. до 3 січня 1944 року, народному господарству була нанесена шкода в сумі 215 млн крб., у довоєннних цінах, у тому числі сільському господарству (колгоспам) у сумі 143 млн крб. Не менші матеріальні збитки були нанесені власним дворам жителів міста і району. Досить сказати, що 15 населених пунктів були повністю спалені (Федорівка, Немильня і ін.).
Молодих, найбільш фізично міцних юнаків і дівчат, німці вивозили на роботу в Німеччину. За архівними списками встановлено, що за період окупації вони відправили туди 1753 осіб. Повернулось після закінчення війни в рідні місця 1346 чол. Невідома доля 407 осіб. Ні з чим не зрівняти людські втрати із числа мирних громадян і військовополонених.
У другій половині липня 1941 року і на початку серпня було розстріляно близько 800 осіб на полях колишньої МТС і більше 200 осіб у саду Будинку інвалідів (вул.Чехова; 4). В один із днів вересня 1941 року було розстріляно близько 4-х тисяч громадян єврейської національності. 3200 чоловік — у тирі по вул. Герцена і окремо близько 800 чоловіків, жінок з дітьми в гаю за Будинком офіцерів на березі річки Случ.
У січні 1943 року в міському сквері по вул.К.Маркса, 5, були повішені керівники підпільного комітету Громов, Александров, Абрамчук, Крюков, Левченко, Петровський, Штепін, через декілька днів були розстріляні поруч з міською в'язницею, на території КЕЧ, їх сім'ї, сусіди цих сімей, всього більше 300 осіб.
11 вересня 1943 року на вулиці Героїв Перекопу в районі заводу будівельних матеріалів були спалені живцем у будинках сім'ї Михальчуків, Опанасюків, Нестеруків, Панасюків. Всього — 12 чоловік, в тому числі 6 дітей.
У міській в'язниці, катівнях гестапо і поліції за період окупації було закатовано більше 7200 осіб.
Найбільш масовим місцем загибелі був Новоград-Волинський концтабір для військовополонених, де за період його існування з серпня 1941 року до осені 1943 року були позбавлені життя близько 30000 військовополонених.
Крім вказаних вище людських втрат, серед мирних громадян і військовополонених; у місті поховано 955 радянських воїнів, у тому числі: 58 — загинули в боях за місто у 1941 році, 496 — загинули за визволення міста в січні 1944 року, 401 — померли від поранень у шпиталях в 1944-1945 роках.
Відомі на сьогодні 955 прізвищ, висічені на гранітних надмогильних плитах. У їх переліку — 927 радянських воїнів і 28 партизанів, підпільників і мирних громадян. Залишаються поки що невідомими 28 прізвищ радянських воїнів, в основному ті, що загинули в 1941 році і, на жаль, невідомі прізвища 30 тис. військовополонених і 14 тис. мирних громадян. Сплять вічним сном:

• 785 радянських воїнів, які загинули в боях і померли в госпіталях, на військовому меморіальному кладовищі (вул.Чехова, 7);


• 97, які померли в госпіталях в 1944-1945 рр., на Ржатківському кладовищі (вул.Макаренка, 73);


• 42 воїни поховано біля філіалу школи №8 (вул.Макаренка, 5);


• 11 воїнів поруч зі школою №10 (вул.50 років Жовтня);


• 10 воїнів, які загинули в 1941 році і перепоховані на цивільному кладовищі (вул.Чехова, 7).

Встановлено 18 пам'ятників на місцях загибелі і поховання військовополонених, мирних громадян, партизанів, підпільників. Ряд імен воїнів, які боролись на Поліській землі в 1941 році, а також ті, що брали активну участь в її визволенні в січневі дні 1944 року, увічнені в назвах вулиць нашого міста: — генерала Потапова М.І. — командуючого 5-ю Армією, підполковника Соколіна В.В. —- командира 19 мотострілецького полку 19 механізованого корпусу, генерала Кисельова О.Я. — командира 140-ї Сибірської стрілецької дивізії, генерала Орлова А.А. — командира 149-ї Новоград-Волинської стрілецької дивізії, генерала Панкратова І.Н. — командира 287-ї Новоград-Волинської стрілецької дивізії і генерала Ільїна П.С. — командира 20-ї Новоград-Волинської мотострілецької бригади.
Окремим вулицям присвоєні імена активних учасників підпільного і партизанського руху, а саме вулиці: М.Лянгуса, А.Гордєєва, Л.Бобрової, С.Вашева, В.Левченка, М.Коваля, К.Мякішева, Н.Ніколаєва, К.Юношева та ін.