Пішла «в магаз» за кефіром…

Літо, теплінь… Вікна у всіх будинках навстіж…
За рогом — цілодобова булочна. Під нею за столиком сидять двоє німецьких пенсіонерів. Він п’є пиво, вона — чай з тістечком. Дивляться, як безуспішно плине Англія-Словаччина. Обговорюють щось. Долинає тільки: «В 1975…» Вона киває головою. Він повільно потягує пиво і плескає її по руці…
У студії навпроти — вечірнє заняття з сальси. Відпрацьовують якусь зв’язку. Високий засмаглий бразилець намагається розкрутити смішну маленьку пухку жіночку. Вона постійно заточується, збивається і регоче…
У вікні на підвіконні на другому поверсі над студією сидить молодий хлопець, увесь із голови до п’ят — у пірсінгу і курить. Звісив ноги на вулицю і ними мотиляє. Мотиляє в такт сальсі і затягується в ритм…
У парку навпроти на лавочці зажимається молода парочка. Він намагається залізти рукою їй під футболку. Вона скидає руку, але не дуже різко, так, ніби, нехотя… і хіхікає…
На розі — поліцейський пункт. Дядько років 60 з добротним пузом не від, а для пива, знуджено спостерігає за майже неіснуючим рухом і страшенно пітніє в цій уніформі. Витирає щохвилини правою рукою піт із чола… Спека…
Повз іде молодий симпатичний мужчина. Говорить по мобілці. Протяжно так… Схоже на швецьку…
З-за рогу виїжджає молода довгонога дівчина на велосипеді. На дитячому сидінні — хлопчик років чотирьох. Він спостерігає за дорогою. Вона щось тихо бубонить. І раптом у повний голос: «Ой, на горі жито, сидить зайчик. Він ніжками чеберяє!».
І тут я не втрималася і завторила дуетом: «Коли б такі ніжки мала, то я б ними чеберяла, як той зайчик!».
Дівчина посміхнулася і помахала рукою. Бразилець зареготав разом із пухкенькою жіночкою. Парочка на лавочці від несподіванки заклякла — вона забула в черговий раз скинути його руку, а він забув, що саме шукав у неї під футболкою. Хлопець на підвіконні ледь не проковтнув цигарку. Швед зааплодував, не відпускаючи від вуха мобілку. Пенсіонер підняв своє пиво і викрикнув: «Prost». Його супутниця засміялася і схопила його за руку. Поліцейський, як завжди, посміхнувся і, приставивши праву руку, якою щойно витирав піт, до кашкета, сказав: «Guten Abend!».
22:30, Берлін. Літо…
Десь «мєдлєнно, но увєрєнно» росіяни про…рали останній шанс на вихід із групи.
Цвірінькали пташки. Темніло…
Дуже люблю Берлін! Особливо, за такі вечори.
Піду завтра з польськими дружбанами дивитися Україну-Польщу в польський паб. Якщо вийде, як з ірландцями, то вони знову поплескають мене по плечі і скажуть, що не так все погано, і взагалі це була «game for honor and friendship, not for victory». А якщо станеться диво, то я їм заспіваю про зайчика, який чеберяє ніжками. Я вже щойно перевірила — людям вона настрій підійма.