Срібний ювілей школи

День народження — звичайний чи ювілейний — притаманний не тільки людині.
Значимий 1991 рік для України. Наша держава, пройшовши суворі випробування, стала незалежною, і вже чверть віку будує самостійну, демократичну і незалежну державу. «Ти в моєму серці, Україно, думою Шевченка гомониш…».
У ювілейний рік України прийшов срібний ювілей школи як ствердження. Молодості і взяття старту до мудрості.
Середня школа №1 розташовувалася у будинку Завадської, в якому жила сім’я Косачів. Школу будували в саду (частково збереглися фруктові дерева), де маленька Леся любила відпочивати. Новобудова стала окрасою цього мікрорайону. 1991 рік — на базі СШ №1 відкрито одну з перших в області школу нового типу — гімназію.
Новостворена гімназія має славне минуле, яке починається у 1913 р. — у місті відкрито гімназію (у 1912 р. — прогімназію), з 1918 р. — чотирьохрічна школа для бідних євреїв, з 1921 р. — семирічна 5-та єврейська школа, з 1935 р. — українська неповна школа №10.

2 квітня 1941 р., в ознаменування 70-річчя від дня народження Лесі Українки, вийшов Указ Президії Верховної Ради України (УРСР): «Задовольнити клопотання колективу Київського державного театру російської драми та педколективу 10-ї неповної середньої школи м.Новоград-Волинський Житомирської області присвоїти ім’я імені Лесі Українки».
З того часу і зав’язалася дружба між школою і театром — театр взяв шефство над школою. Колектив запросив у Київ на екскурсію учнів школи, спогадами про екскурсію поділився тодішній директор школи Борис Григорович Станевич. Пам’ятною і хвилюючою запам’яталася екскурсія ще й тим, що, за ініціативою директора, учні відвідали сестер Лесі Українки — Ольгу Петрівну й Ізидору Петрівну, які тоді проживали у Києві. Сестер люб’язно запросили в місто. Через два тижні почалася Велика Вітчизняна війна, і сестри не змогли приїхати.
З 1946 р. школа набула статусу — російська середня школа №1 імені Лесі Українки. На території школи було встановлено погруддя Лесі Українки (воно не збереглося). У школі облаштовано музейну кімнату Лесі Українки. Ентузіастом її створення була вчитель української мови і літератури Віра Марківна Мальцева. Маючи мистецький хист, все художнє оформлення зробила власноруч. Цю музейну кімнату відвідали у свій час Максим Рильський, Андрій Малишко, Степан Крижанівський, Касян Гранат.
На підставі документу 1941 р., який зберегла В.М.Мальцева, і клопотання першого директора гімназії Світлани Максимівни Павловської, новоствореній гімназії повернено заслужене ім’я — Новоград-Волинська гімназія імені Лесі Українки. За ініціативи колишнього учня СШ №1, нині письменника, мецената Миколи Харитоновича Хомича, на території гімназії відкрито пам’ятник-погруддя Лесі Українки.

За 25 років гімназія стала справжнім храмом знань. «Наш дім — гімназія, наш храм, столиця радості й краси», — лине Гімн гімназії.
Даруйте, не так просто нагадала відомі пам’ятні сторінки з історії школи. Маю бажання поспілкуватися, викликати на невидимий діалог випускників 2016-2017 навчального року і спонукати їх до своїх спогадів, незабутніх вражень про шкільні роки.
Дорогі випускники! 2016 рік знаменний тим, що ви вийшли на стартову естафету, ще один крок — і залишиться позаду 2006-ий, коли вперше відкрилися двері у дивний незнаний палац, ім’я якому гімназія. Ще один крок — і перед вами старт-фініш у нове життя. Але ніколи не забути неповторне царство — дитинство, коли з теплих батьківських рук перейшли в довірливу опіку перших учителів Г.А.Розбицької, В.М.Ляутової, Т.В.Дорошенко. Вони вдумливо і твердо пробуджували жадобу до знань, повагу до науки, культури, формували вічні моральні цінності, щоб стали хорошими людьми.
Стара істина — вчитися треба все життя, початок їй покладено в початковій школі, а продовжено — в середній і старшій школі. Щоб все це перебувало у повній гармонії, — з вами були вчителі: Ю.А.Рошка, Н.М.Кононцева, К.І.Пилипенко, Г.Г.Осадчук, В.Ф.Мальцева, О.М.Юрченко, Н.О.Поліщук, Н.В.Топал, М.М.Жура, В.М.Яценко, Н.О.Забродська, І.Ю.Лук’янець, М.О.Євтушина, Л.І.Мартинюк, Т.А.Савчук, Л.М.Андрійчук, Л.А.Антипчук, Г.І.Кочума, Ю.Л.Чернецький, С.О.Наумович, Ю.Ф.Розбицький, А.С.Шевля, С.В.Іванченко, О.О.Гончарук, О.В.Габелко, О.Є.Габелко. Вони, виявляючи ваші здібності, інтерес до тих чи інших предметів, підтримували, направляли у виборі правильного шляху у житті чи майбутньої професії.
Але треба і пам’ятати: все залежатиме не тільки від порад, зацікавленості, а, в першу чергу, від праці над собою.
Давайте, юні друзі, золоте сяйво своїм здібностям, будьте завжди з ясним розумом, залишайтеся хорошою людиною за різних життєвих ситуацій. Ідіть із високо піднятою головою, чистою душею, не втрачаючи здорового глузду. Почуття власної гідності — річ унікальна, але не гординя, яка є однією зі смертних гріхів.
Слушно звучить народна мудрість: «Нехай душа твоя ходить у чистій сорочці, будь простим, як вітер, невичерпним, як море, розумом і пам’яттю насичений, як земля». Ким би не був, як не змінювався би час, важливою є своя власна оцінка самого себе. Кажуть, що людина щаслива тоді, коли співпрацює зі своїм життям, вчиться мудро жити. Розумна людина знайде спосіб виправити помилку, а мудра її не допустить.

У народі кажуть: дітям потрібні крила, щоб підніматися вгору, і коріння, щоб було куди повертатися. Крила — знання, які дозволять підніматися життєвими сходинками, дає школа, коріння — від батьків. Залишайтеся вдячними учнями, не шкодуйте слів подяки, любові батькам, гордіться: «Я — гімназист і тим горджусь, у мудрості учусь. Ми клятву вірності дали, коли у перший клас прийшли. Свій край завжди любити, для України жити».
Нам треба так життя прожити,
Щоб врятувати людству мир.
Бо ми, ровеснику, в одвіті
за мир і молодість землі.

Шановні колеги! Прийміть щирі вітання з нагоди 25-річного ювілею гімназії. Своєю невтомною працею тримайте і примножуйте престиж школи. Нехай ваші сили, вміння, невтомна енергія повертаються сторицею.