Ми і влада (або українська ментальність)

Ми українці — древлян онуки,
Є свого щастя ковалі.
Нам Бог дав землю, плуга — в руки
Для хліборобства на ріллі.
Віки ми ниву засівали
Зерном любові, доброти,
Та віру, волю шанували
І дружби зводили мости.
Хоч гречкосіями нас звали, —
Ми маєм долю сироти:
В Ярмо неволі нас впрягали,
Орда, схизмати і… брати.
Ми творим скрізь світлини раю,
Шануєм матір, звичаї і рід,
Хоча девіз: «А наша хата — скраю!»
Засуджує природа й цілий світ.
Усі бажаємо гетьманить, роз’єднатись,
Варягів просимо у владу, на поріг,
На рідній мові вільно спілкуватись
У нас, чогось, рахується за гріх.
Ми діти хлібодарського народу,
Долаєм працею довічну круговерть,
Віками, за омріяну свободу,
Ми йшли у бій, на каторгу і смерть!
А від природи — люди ми лукаві,
Чуже добро — поцупимо в момент…
Тож перші злодії в державі —
Чини-міністри… президент!?
На каменях Майдану біля Ради
Від спротиву кривавиться зоря;
Небесна сотня зводить барикади
І йде у бій… За нового царя!
Нам все святе: і Січ, і Київ,
І Крути, Іловайськ, і Львів…
Держава — бідних гречкосіїв
І влада — з олігархів-глитаїв!!!