«Треба поспішати. Хто знає, що день прийдешній нам готує»

1919 року Я.Леві здійснює поїздку на батьківщину, щоб провідати своїх рідних. Із великими труднощами йому вдалося дістатися до Несолоні, але через декілька днів довелося звідти тікати, побою-
ючись мобілізації до армії Петлюри. Влітку цього ж року Я.Леві очолив івритську школу «Тарбут» у Корці, створену активістами сіоністського руху Цеїрей Ціон. Тут він впроваджував сіоністські ідеї, живий іврит, на якому розмовляли в Ерец-Ісраель, нову івритську термінологію. Школа розміщувалася в будинку Еммануїла Цитріна й була оточена садом, в якому учні проводили вільний час. Молодь, яка готувалася до репатріації в Ерец-Ісраель, використовувала кабінет директора як клуб, в якому вправлялася в розмовному івриті. У той період влада в Корці знаходилася в руках більшовиків. Я.Леві здавалося, що більшовицька революція є втіленням сіоністських ідеалів у загальнолюдських масштабах. Більшовики, котрі ставилися до нього з великою повагою і довірою, призначили його на високу посаду (заступник голови ревкому ?), але він продовжував при цьому керувати школою. Цим пояснюється той факт, що івритська школа і сіоністські клуби в Корці, на відміну від інших місць, не були закриті. Але коли влада в містечку змінилася, то над Я.Леві згустилися хмари. Деякий час він вимушений був переховуватися в будинку Фінкельштейна, а потім залишив Корець.
У цей час в Одесі зібралася велика кількість євреїв, які хотіли репатріюватися на Святу Землю. Чутки про це дійшли до Я.Леві. Він вирушив у довгу, повну небезпек, дорогу. Йшов пішки, ночував у полях, поки не дістався до Південної Пальміри. Там йому довелося чекати ще декілька місяців. А наприкінці 1919 р. з Одеси в Ерец-Ісраель відплив перший після закінчення Першої світової війни корабель із репатріантами під назвою «Руслан». Одним із його пасажирів був Яаков Леві.
1920 року його запросили до Стамбула на посаду директора нової школи для дітей-сиріт. Тут протягом двох років він досяг чималих успіхів за рахунок інтуїції, любові до дітей та схильності до виховної роботи. Разом із тим Я.Леві виношував плани формування у Стамбулі місцевого контингенту івритомовних учителів і випуску івритських підручників, пристосованих для турецьких євреїв. Бажаючи отримати систематичні знання, він поступає на факультет гуманітарних наук Паризького університету Сорбонна, а також в Інститут психології та педагогіки при університеті. Курс навчання в обох закладах тривав два роки. Після революції Ататюрка в Туреччині склалися несприятливі умови для створення івритських шкіл і сіоністського виховання дітей, і Я.Леві залишається в Парижі.
Незабаром Центральне Бюро просвітницько-культурної організації «Тарбут» призначило його на посаду інспектора єврейських училищ Болгарії. Разом із кількома директорами шкіл і керівником програми підготовки вихователів дитячих садків він увійшов до складу створеного у вересні 1925 р. Навчального відділу при Центральній Консисторії євреїв Болгарії.