Крізь терни до зірок

Завершився 2016 рік, який у культурному житті нашого міста було оголошено міською владою Роком Лесі Українки. 145-річниця від дня народження геніальної землячки засвідчила, якою гордістю наповнюються наші серця, вшановуючи її пам’ять. Поетеса пережила свій час, її творчість збагатила скарбницю не тільки української літератури, а й світової духовної культури.
Творчі слова поета Юрія Ковальського на відстані часу ще з більшою силою утверджують велич поетеси:
Тобі не лаври, а барвінки
З мого Полісся до лиця.
Вінок тернистий Українки
Пересіяє всі сонця.
Мав усі підстави уже добре відомий поет, громадський діяч Іван Франко, високо оцінити першу збірку 22-річної поетеси у 1893 році, яку поставив у один ряд із Кобзарем: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини…».
2016-й рік — був ще й роком 160-річчя від дня народження і 100-річчя з дня смерті Івана Франка. Як не згадати митця, який також належить не лише своїй епосі, творчість якого стала надбанням поколінь, цілих народів. Кожне покоління прочитує їх по-своєму, з точки зору свого часу, щоразу відкриваючи нові пласти закладених там думок, почуттів і проблем. Усе життя Івана Франка — боротьба за єдність держави, свій народ: «… Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». Викликає гордість, що у 1915 році українська громадськість Відня висунула поета на здобуття Нобелівської премії. На жаль, поет помер у 1916-му, а премія не вручається посмертно…
Через століття класичні твори, в яких представлено читачеві естетичний образ реальності, є живим голосом і совістю народу. Творці таких цінностей не втрачають свого значення з часом, зі зміною епох. Чарують через вік, читаються з неослабним інтересом, тому що органічно зросли з українського грунту, виростали з духу нації, з умов її життя, проблем — передали біль і страждання українського народу.
Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка — наші вічні символи. Вони не боялися життєвих випробувань, відчуваючи внутрішню силу, плекаючи віру у перемогу. Незважаючи на всі тернії, що так часто траплялися на їхньому шляху, йшли до власної зірки, гартували своє слово. Черпали сили у почуттях любові до людини і високої відповідальності перед нею.
Вшанування пам’яті, незгасна любов до Геніїв правди втілена у проведенні літературних свят — «Шевченкова весна», «Франкова криниця», «Лесині джерела». Надзвичайно проникливо на святі «Лесині джерела» сказала Народна артистка України Ніна Матвієнко: «Ми ще й не доросли до того, щоб сказати, що знаємо Лесю. Ні, до Лесі тільки торкаємося, щоб справді увійти в її душу, психологію, філософію».
Назавжди залишилася у моїй пам’яті перша лекція (студентські 50-ті роки) професора про Шевченка: «Про нього важко говорити. Про нього завжди треба говорити обережно. Не треба думати, що кого-кого, а Шевченка знаєш найкраще. Віднині намагайтеся читати його інакше, ніж досі. Пам’ятайте, що геній — це людська здатність, помножена на тисячу».
Франковій поетичній криниці слугують його ж слова:
Книги — морська глибина.
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Перли його творчості невичерпні.
Мрії і думки про щасливу долю України ані на хвилину не покидали її вірних синів. Україна була їхньою душею, сповненою щирості і любові, віри в сили народу, в його історичну перспективу. Могутній талант, відданий служінню народові, глибоким проникненням у найістотніші питання доби поставив їх у ряди найвидатніших поетів світу, і підняв українське поетичне слово до рівня світових стандартів. Через терни досягли зірок.