Історія декомунізованого коня: восени 1966-го його збирали, наче пазл

У центрі уваги — знову пам’ятник воїнам Першої кінної армії, демонтований влітку минулого року. Про історію його знесення вже не раз чули. А от про пригоди під час встановлення — навряд чи. Одним із тих, хто збирав коня і вершника, був, нині 70-річний, Борис Тимощук, який представився постійним читачем «Звягеля». Саме тому й вирішив повідати на загал про «народження коня».
— Восени 1966 року я чекав призову в армію. Тому не мало значення, де саме я попрацюю ці кілька місяців перед службою, — починає розповідь Борис Омелянович. — Влаштувався у Рембуддільницю, що по вулиці Герцена. Мене і ще одного працівника відрядили різноробочими на допомогу архітектору. В наші обов’язки входило підносити будматеріали, замішувати бетон тощо.
На тому місці, де ми звикли бачити пам’ятник, на поверхню виходить гранітна брила. Саме вона стала основою, на якій змурували постамент. Потім завезли землю, облаштували клумби, вийшов такий собі пагорб.
— Ми залили фундамент, а стелу привезли окремо й встановили за допомогою крану, — продовжує наш гість. — А тоді завезли вершника із конем. Точніше, з машини вивантажили цілу гору маленьких запчастин, схожих на пазли, без жодної інструкції. Тому ніхто з нас не знав, як його збирати, навіть не уявляли, з чого почати. Тижнів два ліпили одне до одного — нічого не виходило, доки не помітили шматочок, схожий на ногу. Склали ліву ногу (правої ж бо майже не було, бо кінь тим боком кріпився до стели), а тоді й інше не забарилося.
Багато хто зі звягельчан і не здогадується, що поруч із пам’ятником вершнику — пам’ятка часів Другої світової війни. За декілька метрів від стели, в бік паркану, є горбочок землі, а під ним — засипаний землею ДОТ.
— Я в дитинстві лазив у те підземелля. Товариші розповідали, що бачили там ще й підземний хід… — пригадує Борис Омелянович. — Потім його засипали сміттям, а згодом — землею. Коли проїжджаю поряд, зринають спогади про дитинство. На мою думку, пам’ятник можна було переробити під козака, додавши український прапор, козацьку шапку, шаблю. І залишилося б місце — «біля коня».
Ця історія вкотре підтверджує, наскільки багатий Новоград історичними пам’ятками (як от цей засипаний ДОТ). Втім, розробка по-справжньому привабливого туристичного маршруту в нас досі зупиняється на рівні намірів і балачок.