Конспіратор

Веду синочка свого зі школи.
Раптом питає мене:
— Мамо, а що оті літери на машині значать?
— Як, що? — кажу. — То її номер.
— Ні, — хитає головою моє чадо і тицяє пальчиком вище номера легковика. — Оті літери, що на лобовому склі написані?
Мене аж льодом обдало. На задньому лобовому склі машини великими друкованими літерами напис: «ПТН ХЛО». А під ним — меншими літерами: «Ла-лала-ла-ла-ла».
Думаю, як пояснити дитині значення цієї абревіатури?
— Ну, як тобі сказати, Петрику, — заходжу здалеку. — Ну-у-у… Це-е-е…
— Нууу? Цеееее? — підганяє мене малий.
І я видихаю:
— Це — погані слова.
Бачу, така відповідь не задовольнила мого нащадка. Бо так скривився, наче лимончика ціленького скуштував. І синок далі заглиблюється в процес пізнання навколишнього світу:
— А чому вони погані?
— Бо це про поганого дядю написано.
— Путіна?
Я мало носом не зарила.
— То ти, синуля, — кажу здивовано після короткого ступору, — краще мене знаєш, що то за літери!
У Петрика намалювалося на обличчі: мовляв, що ти, мамо!
«Ну-ну», — мовлю про себе, і ми крокуємо далі.
Біля нашої багатоповерхівки дебелий чолов’яга під осокором видудлив пляшку пива, а порожню тару безцеремонно кинув під дерево.
Петрик смикнув мене за руку:
— Мамо, а цей дядько з Росії?
У мене знову очі з орбіт:
— Чому так вирішив?!
— Бо він погане робить. Їх Путін навчив?..
Наступного дня щось мене штовхнуло в комп’ютер «улізти». Подивитися, що мій синок весь вільний час в ньому шукає? Які такі культурно-духовні сайти вивчає?
Відкрила на моніторі щоденник. Переглядаю список переглянутих Петриком програм… Переглядаю… Читаю: «У літаку…».
Що — «у літаку»? Ану відкриємо. Та-ак. Так, так.. Т… а… к… Мааа-амо рідна! Які пози! Які…
І очі мої все більше й більше на лоба вилазять. Ах ти, шибенику такий! Га! Він мене, бач, про якісь «ПеТееНи та ХеЛОї» розпитує! А тут такі «хелої»… Ну, конспіратор! Ну, я тобі покажу «духовну культуру» в літаку!