Крах великого страте-га

 (Обережно! Ненормативна лексика)

Коли рашистам не вдалося здійснити бліцкриг на Київ, їхній головний верховода і великий стратег орк-Путлєр в розпачі замислився: «Чому укри не зустріли моїх солдатів із квітами, із хлібом-сіллю? Чому? Де прорахунок?»

Він сидів за довгим овальним столом завдовжки метрів зо тридцять. На протилежному кінці сиділи кілька його заступників, котрим орк-Путлєр останнім часом не довіряв. Він узагалі, як наважився на авантюру з Україною, перестав будь-кому вірити. Ближче, ніж на десять кроків, нікого до себе не підпускав. Тому й стіл такий довжелезний.

Великий стратег орк-Путлєр дістав із шухляди бінокль. Приклав його до своїх хитрувато прищурених оченят, аби переконатися, чи не підсунули йому кого із підставних викликаних підлеглих, бо зараз підібрати двійника не складно. Хоча... Якщо навіть і вдасться зробити підміну, то великий стратег не дуже й переймається — за його спиною знаходиться потужна замаскована охорона.

Зрештою, великий московський стратег зупинив свій погляд на міністрові оборони орк-Шайбу. Відклавши вбік бінокль, головнокомандувач ще якусь хвилю спопеляючим поглядом дивився на генерала. А відтак із гнівом спитав:

— Що діється, генерале? Чому Харків не здається? Чому Чернігів не здається? Чому Маріуполь не здається? Чому Миколаїв не здається? Чому Суми не здаються? Чому... Населення цих міст було до нас, нібито, лояльне. Що трапилося, генерале?

— Переродилися, бестії! Посилають наш корабель на@уй і б’ються, мов ті... Ну, ви ж пам’ятаєте донецький аеропорт?

— Кинь мені цю фігню з кіборгами! І до чого тут корабель?

— Ну-у...

— Гну! Чому Київ досі не наш? — казився орк-Путлєр. — Чому наші війська досі не марширують Хрещатиком?

Орк-Шайбу якусь часину щось обмірковував. Відтак єхидно кинув:

— Ви ж — головний стратєг. Ви приймали основні рішення! Ви...

— Закрий свою шайбу, чурка! Нахєр я тебе висував на такий високий пост! — скаженів великий стратег і прискав слиною. — А штаб... Генералітет... Ви де, гівнюки, були? Тепер я дещо розумію! Розікрали армію, щури?

— Ну-у...

— Стули пельку, полковнику!

— Я — генерал!

— Мовчи, капітан!

— Але ж...

— Єфрейтор!

— Так точно!

— Ідіот!

— Так точно!

— На фронт!

— Дозвольте виконувати?

— Стояти!

Великий стратег чи не вперше по-справжньому злякався. Якщо він зараз відправить орк-Шайбу на фронт, то взагалі залишиться без підтримки. Хай там як, але Шайбу, хоч і нахапав мільярдів, але вірний йому, у важку хвилину підставить плече. Він — перевірений часом.

Між тим із притиском перепитав:

— Яка ситуація на фронтах?

Уникаючи зорового контакту з великим стратегом, орк-Шайбу стенув плечима. Запинаючись, пробелькотів:

— Ми не чекали такого спротиву з боку противника. У військах паніка.

Етикет для орк-Путлєра ніколи не існував. Трясучи руками, він проревів:

— У кого, генеральська твоя морда, «паніка»?

Орк-Шайбу обережно зиркнув на головнокомандувача.

— У нас паніка, — винувато мовив. — Відступаємо. По всіх фронтах.

З піною на губах Орк-Путлєр гепнув кулачком по столу:

— Що відбувається, твою мать? Чому відступаємо? Де наші заградотряди?

— На потрібній дислокації. Відступаючих... ну, наших скотів, трохи накосили. То вони, суки, — назад!

— У наступ?

— Ні, по кущах ховаються. А хто — в полон...

— Що-що-що-що-що? — скочив із високого крісла орк-Путлєр. У полон? Там що, америкоси наступають?

— Ні, укропи.

— Хто-хто-хто-хто-хто?

— Укропи. Ну, ті, бандерівці. Хунта. Націоналісти...

— Стули пельку, генерале! Сам добре знаєш, що це фікція! Нами ж і вигадана! «Відступаємо»! У них же немає армії! Якась жменя! Самі мені звітували! Забули? А де наша армія? Ота, що найсильніша у світі! У чому справа, генерале? Чого мовчиш? Чи таку шайбу нажер, що хавальник не відкривається? Чи мені брехали про нашу міць? Розікрали, мудили, армію? Чому відступаємо?

— Ми такого не чекали...

— Чого «не чекали»?

— Вони нещадно палять нашу техніку.

— Чи-им?

— Байрактарами. Джавелінами. І цими...

— С-собаки!

Орк-Шайбу не втямив хто «с-собаки». Він, чи ті кляті укри. Між тим повідомив важливу річ:

— А ще в укропів є так званий «бандеромобіль». Він оснащений найновітнішою зброєю. І, певне, він не один. Бо його бачили в багатьох точках фронту. Той «бандеромобіль» наводить жах на наших солдат. Його не можна знищити — не беруть ні снаряди, ні бомби, ні...

— Звідки інформація? — паленіючи, рявкнув орк-Путлєр.

— Розвідка доповіла.

— Ач! Розвідка! А де наші «бандеромобілі»? Чи то пак «русомобілі»? Га? Де? Де наш новітній бронік, що не горить?

— Вони, шефе, горять.

— Що-що-що-що-що? Горять?

Нараз увагу великого стратега привернула чергова жертва.

— Орк-Медведкадрист, — визвірився він до вмить посивілого кума. — Ти недавно із Києва. Якого дідька дав драла?

Той винувато пробелькотів:

— Так… це… Там стріляли.

— От дебіл! — визвірився орк-Путлєр. — Ми виділили тобі мільярд доларів на підривну діяльність в Україні. Де ті довбані двохтисячні загони в кожному українському місті, які при нашому наступі мали би проводити диверсійні роботи? Просрав? Де бабло, ху... — орк-Путлер заткнувся. Він ледь не випалив оте відоме слівце, яким його обзивають не тільки хохли кляті, а й майже весь світ. — Дещо помовчавши, продовжив: — Золоті купе-вагони для себе будуєш?

Орк-Медведкадрист ковтнув якусь пігулку. Важко переводячи дух, мовив:

— Я... Ну... Це... О... А... У...

— Мовчати! — затрусився в гніві великий стратег. — Згною, падла, в Сибіру! Я все знаю!

— Папа...

— Тамбовський вовк тобі папа! Ти мені більше не кум!

Раптом із бічних дверей праворуч вийшов орк-Жирік. Він енергійно вимахував руками і строчив, наче з кулемета:

— Першій сотні, що першою ввійде до Києва і познімає прапори орків із будинків, дам по мільйону! І потім ми помиємо чоботи в Дніпрі! Потім ми помиємо чоботи в Індійському океані! Потім ми помиємо чоботи в Тихому океані! Ми митимемо чоботи усюди! А Дніпро треба повернути взад! Взад! Не дамо украм води! — І після цього орк-Жирік зник у тих же дверях.

Усі здивовано дивилися на великого стратега.

А той, вдоволено посміхаючись, метикував: «Нехай думають, що Вольфович без тями лежить у лікарні. А, може, він уже дуба дав? Та й хрін із ним! Зате його голограма вийшла непогана, хе-хе!»

Великий стратег знову приклав бінокль до очей. Обвів поглядом присутніх. Зупинився на Янику. Відтак в’їдливо зауважив:

— А ти, золотий батон, бачу харю добрячу від’їв. Не розбереш, чи то морда, чи то срака! Викладай свої думки. Тільки пургу не гони! Язика ковтнув? Розтуляй хавку, гівнюк!

Яник злякано закашляв. Відкашлявшись, зауважив:

— В якому, це, кгм, аспекті?

— Йолка-долбанат! Мислі кажи, а не аспекти!

Яником захитало. Однак «прожужикав»:

— Я ж-ж-жи-жду.

— Якого, мать, хріна ждеш, кнур відгодований?

— Ну... Якби коли мене, це, кгм, на престол у Києві посадять.

— Шайбу! Скинь нахрін цього ідіота з літака на Київ!

— Так точно! — рявкнув міністр оборони.

Нараз орк-Путлєр згадав про свого союзника:

— А що там той бульбоїд, — спитав він у керівника ФСБ Бортмана.

Той ураз виструнчився:

— Воду мутить бульба.

— Мочить його треба, мать його в бацьку мать! А де наш хвалений десант? Де елітні льотчики? Що діється, Шайба?

— Я — орк-Шайбу, пробачте.

— Мовчати!

— Так точно!

Орк-Путлєр нестямно заволав:

— Бомбити! Бомбити і ще раз бомбити!

Орк-Шайбу несміло спитав:

— А як стосовно рускоязичних?

— Бомбити!

— Але там є і наші громадяни!

— Бомбити! Баби ще народять!

— Вони наші літаки збивають.

— На війні — як на війні. Багато збили?

— Кгм... За сотню вже. Навіть збили літак із вашим елітним асом. Ну, того, що мав у випадку просування укрів до Уралу, вас перемістити з точки «А» у точку «Б».

— Бль... Бль...Ой... — великий стратег схопився за серце.

Однак ніхто не зрушив із місця.

А міністр оборони орк-Шайбу, тайкома осміхнувшись, встромив чергового ножа у спину орк-Путлєра:

— І більше сотні вертольотів збили. І більше півтори тисячі бронетехніки знищили. Градів... Живої сили... І, цеє, на Москву ракети летять...

— У… Ух... Х... Мать вашу... — видихнув великий стратег і мішком повалився на мармурову підлогу.

Аж тут хтозна звідки з’явилися тринадцять сибірських шаманів. Вони турботливо обступили орк-Путлєра. Нахилилися над ним. Якоюсь рідиною змащували губи скорченого в конвульсіях карлика.

А останній, мов викинута риба на берег, лише безмовно плямкав.

Прибічники великого стратега напружено дивилися на зауральських шаманів і всі, як один, думали: «Хоч би конаючий орк-Путлєр встиг назвати ім’я свого наступника. Хоч би встиг, падла...»

Лихий БАНДЕРІВЕЦЬ