Нова весільна традиція — вишиванка і камуфляж

Вони разом уже шостий рік, але узаконити шлюб вдалося лише зараз. Тричі Сашко робив пропозицію Тетяні. Як багатьом дівчатам, їй хотілося мати красиве, незабутнє свято. До того ж, в обох уже були невдалі шлюби без пишних церемоній, тому мріяли про щось особливе, а весілля доводилося відкладати. Війна змусила молодят пришвидшитися з рішенням. Для цього військовий відпросився в керівництва і приїхав додому.

— Познайомилися ми банально — на сайті знайомств. Переписувалися декілька місяців, перша наша зустріч відбулася на свято «Лесині джерела». Новоград Саші дуже сподобався. І я теж сподобалася (сміється — авт.), він запропонував мені бути його дівчиною. Почали зустрічатися, потім Саша забрав нас із моїм сином у Житомир.

Початок спільного життя позначився тим, що Олександр підписав контракт на військову службу. Три роки відслужив в АТО, воював у гарячих бойових точках. Тетяна згадує, як хвилювалася, коли телефонувала коханому і чула звуки вибухів. А потім почався новий важкий період у житті —
повномасштабна війна.

— У Житомирі ми жили на дев’ятому поверсі, неподалік від військової частини, куди «прилетіло». Вирішили, що поїдемо до мами в Новоград. Олександр, як військовозобов’язаний, знов пішов у армію.

Нещодавно наречений, зробивши пропозицію, був принциповим. Цього разу навіть війна не завадила. Сказав: «Я хочу, щоб це був пам’ятний для тебе день, щоб ти відчула себе принцесою у весільній сукні».

10 червня їхня мрія нарешті здійснилася. На розпис в українській традиції зібрали близьких і друзів. Наречена в РАЦсі була у вишитому вбранні, наречений — у камуфляжі. Приїхав із війни на декілька днів, щоб зареєструвати шлюб і здійснити її мрію. На святкуванні Тетяна таки одягла гарну весільну сукню, як мріяла.

Зворушливий весільний танець молодята виконали під українським прапором.

Вони — цікава пара, різні за характерами і темпераментом. Тетяна — за професією журналіст, працювала не лише за спеціальністю, на різних роботах. Дуже помітна, оригінальна дівчина, фарбує волосся в несподівано яскраві кольори. Саме це, до речі, і подобається коханому. Коли зустрічала його з війни на вокзалі в Житомирі, то він побачив її за багато метрів. «Ти не така, як усі, — захоплюється Олександр, — наче вогник у темному царстві».

Наречений — спокійний, тихий, приємний. Закохано дивиться на Тетяну, ніби зустрілися щойно. Вони й справді щойно зустрілися, адже багато часу він проводить на війні. Коли разом — то їхні найкращі, щасливі моменти.

«У нас до війни тільки почало налагоджуватися спільне життя, — каже Олександр. — Мріяли про спільний будинок, почали заробляти. Багато випробувань довелося пережити нам за проміжок часу, відколи зустрілися. І тепер — випробування, бо час дуже важкий.

Але коли, як не зараз, нарешті поєднати долі? Моя відсутність на військовій службі й так забирає в нас можливість прожити багато щасливих моментів разом. Але комусь потрібно захищати країну: хто, як не ми? Та й якщо люди кохають, то їхньому почуттю ніщо не завадить».

Молодята мріють про швидке закінчення війни, і щоб їхнє подружнє життя було щасливим. Щоб не лунали вдома повітряні сирени, щоб не доводилося шукати сховища, щоб під мирним небом була можливість спокійно засинати і прокидатися.

Обіцяють цінувати одне одного, а через кілька років уявляють себе у власному будинку, дружньою сім’єю з трьома дітьми. Одну дитину хочуть усиновити, зробити щасливою. Це рішення вони прийняли до війни.

Нова сім’я відтепер носить спільне прізвище Кондратенко. Редакція газети «Звягель» приєднується до весільних побажань, і нехай доля подарує молодятам здійснення всіх світлих мрій!

Юлія КЛИМЧУК
Фото автора