Тільки доброта врятує світ, або Історія маленьких совенят

Останніми роками все частіше з’являється інформація про непоодинокі випадки жорстокого поводження з тваринами.
Те, як ми поводимось із братами нашими меншими, насправді показує рівень зрілості нашого суспільства. І, на жаль, не на нашу користь. Тисячі безпритульних тварин блукають вулицями наших міст… У країнах Європи таке явище давно у минулому. А у нас, як би це жахливо не звучало, але людей, які отримують насолоду від убивств тварин та знущання над ними, дуже багато.
Але, незважаючи на таку проблему, радує те, що є багато людей, які в цьому жорстокому світі не втратили людяності, доброти, які вміють співчувати. Вони допомагають тваринам, годують, доглядають, захищають їх.
…Я розповім вам про пригоди маленьких совенят, яких довелось рятувати, доглядати, виростити і відпустити на волю, у вільне життя.
А розпочалось усе на початку червня. На території нашого вищого професійного училища в останні роки з’явилося багато білок та поселились сови.
У ту ніч був сильний вітер, який спричинив немало лиха. Зранку при огляді території училища столяр побачив крихітних пташенят. Зазвичай, піднімати пташенят, які випали з гнізда, не рекомендовано, але їм загрожувала небезпека — вони були зовсім малі, і це сталося в людному місці, де бігають коти, собаки.
Наша працівниця Тетяна Миколаївна Васьковська ризикнула і принесла совенят до свого кабінету, взяла їх під свою опіку. Одразу звернулась до засобів масової інформації, переглянувши не одну сторінку Інтернету про існування совенят: чим харчуються, як їх утримувати в такому малому віці.
На здивування, совенята досить швидко адаптувались у кабінеті. Як їм там добре не було, але таке існування довго тривати не могло. Як не як, кабінет — робоче місце.
Тому Тетяна Миколаївна вирішила забрати пташенят додому. Потрібно було якось підготувати рідних. Адже це не хом’яки, яких можна тримати в клітці. Вони мають літати і, переважно, вночі. Їм потрібно облаштувати місце для проживання. Я вже не кажу про харчування. Адже вони харчуються мишами, яловичиною, телятиною. А все це — немалі кошти в наш час. Чи згодяться на це рідні? Та якби ще одне, а їх аж двійко! Поклала совенят у коробку — і додому з сюрпризом. Рідні здивувались, а згодом підтримали.
Тетяна Миколаївна — жінка зі щедрою душею та добрим серцем, дуже любить тварин, підгодовує бродячих котів, собак, лікувала та доглядала хвору ворону. Але як доглядати совенят? Тут є свої нюанси. Тож, звернулася за порадами до ветлікаря.
Годували за розписом, водичку вчили пити зі шприца, а їжу давали дуже обережно дерев’яними паличками, іноді — з рук. Згодом у раціон обов’язково додавали мишей. У природі — це їх основне харчування. Дуже добре, що вони є в продажу в зоомагазині. Скрізь ставили мишоловки. Усі оточуючі допомагали.
Але не все складалося так добре. Одне совеня занедужало. Довелось звернутися до зоолікаря. Важко було поставити діагноз, лікар вперше оглядав такого птаха і порадив пролікувати вітамінами і підсиленим харчуванням. І, на радість нових господарів, пташеня стало помалу одужувати і піднялось на лапки.
Минув місяць, птахи підростали, і потрібно було думати про якесь житло для них.
Чоловік Тетяни Миколаївни — Ігор Миколайович — теж долучився допомагати виходжувати птахів. Він обладнав для них спеціальне приміщення — затишний вольєр, в якому сконструював із гілок ціле дерево із гніздом, встановив корито для купання. Звичайно совенята були дуже здивовані. Їм усе сподобалось. З вигляду — обоє однакові, а за характером різні. Одне полюбляло стрибати з гілки на гілку, а інше все сиділо на гніздечку. Полюбляли вони штучний дощик, особливо у спекотне літо. Тож, бризкали на пташенят із пляшки. Дуже швидко вони звикли до своїх апартаментів.
Але господарів весь час не покидала думка: як вони житимуть самостійно у природному середовищі? І тому було розроблено цілий план харчування, щоб птахи не втрачали свого інстинкту. Це, можливо, звучить смішно, але мишей прив’язували за мотузку і тягли, підвішували їжу і розхитували. Постійно їжу клали в інше місце, щоб совенята її шукали.
Звичайно за ними спостерігали, і Тетяна Миколаївна із захопленням розповідала, яким цікавим виглядало їхнє полювання.
Чотири місяці сім’я Васьковських доглядала за птахами. Совенята підросли, з’явилось гарне пір’я, а найголовніше, вони мали вигляд дорослих птахів із розумним поглядом. Прийшла пора відпускати їх у самостійне життя…
Очевидно, що ця прекрасна сім’я врятувала життя цим двом птахам. Для цього Тетяна Миколаївна та її чоловік Ігор Миколайович не рахувались із коштами, часом, вони просто безкорисливо робили добро. Радує те, що поруч із нами живуть такі світлі, щирі, безкорисливі люди. Тож, нехай повертається ваше добро до вас сторицею!
Впродовж свого життя я переконалась у тому, що ми отримуємо те, що віддаємо. І чим більше ми віддаємо, тим більше ми отримуємо. Адже добро починається з нас.
А головне, що наші діти повинні розуміти, наскільки важливим є добре ставлення до тварин. Саме на наших прикладах діти виховують у собі доброту, людяність, співчуття і співпереживання.