Звягелянка в ютубі розповідає світу рецепти української кухні

Симпатична білявка зі Звягеля — Тетяна Газізова (у нашому місті відоміша за попереднім прізвищем Ковалетова) — 11 років тому переїхала в Німеччину. Цікаво було побачити її після стількох років у мережі з власним кулінарним ютуб-каналом. Гарна українська мова, цікаві відео-рецепти, вправна дикція — Тетяна однією з перших працювала диктором на звягельському телебаченні, отриманий досвід допомагає їй працювати з камерою.

Тетяна каже, що популяризувати українську кухню — то любов і велика честь для неї. Вести свій канал у ютубі запропонував чоловік, якому подобається, як смачно вона готує. 

Вирішили поспілкуватися із землячкою і про її цікаве хобі, і про життя за кордоном. 

1. — Тетяно, що стало причиною твого переїзду в Німеччину?

— З України я поїхала у 2013 році, коли вийшла заміж за німця. Мій чоловік родом із Казахстану, його бабуся німкеня, тож вони всією сім’єю переїхали до Німеччини ще в 2000 році. 

Планів переїжджати до іншої країни в мене ніколи не було, так склалися обставини. І якби це був хтось інший, а не мій нинішній чоловік, то я навряд чи погодилася б на переїзд. Тим більше, що на той час у мене уже був восьмирічний син. 

1. — Чи швидко ти звикла до іншої країни?

— Ні! Я досі не впевнена, що звикла. Сприйняття іншої країни, яка не є Батьківщиною, було непростим. До цього часу багато речей я не розумію і не сприймаю. Поїхала, коли мені було 33 роки. Інколи порівнюю себе з рослиною, яка зростала на одній землі, а потім її перевезли і пересадили в інше місце. Рослина може прийнятися й рости далі, або зів’янути. 

Найтяжчим було для мене, що поряд немає родини, батьків — моєї найбільшої підтримки, захисту і розуміння. Часто ми не розуміємо цінність батьків, коли вони поруч. Дуже не вистачало рідних, близьких та друзів. Зрозуміти може це лише той, хто пережив на власному досвіді.

1. — Майже завжди українці кажуть, що в різних країнах — не лише інший побут, звички, культура, а й менталітет.

— Так і є. Німеччина — абсолютно інша країна, з іншим менталітетом. Інші звички, традиції, погляди, виховання, сімейні стосунки тощо. Німеччина — країна можливостей, але Батьківщина — то інше, особливе. 

Приїхавши, я не знала німецької мови зовсім. Лише, напевно, декілька слів. Через місяць після переїзду народила дитину. Здавалося, що в Україні вибір продукції для догляду за дітьми набагато кращий. Дуже бракувало наших свят, атмосфери. Довго почувалася не в своїй тарілці, майже щоночі снилася домівка. Чоловік та його сім’я це розуміли і підтримували, як могли. Свекруха — то взагалі скарб.

1. — А що тебе приємно вразило в німцях?

— Те, що люди усміхаються на вулицях. Особливо, коли йдеш із малечею. Маленьким дітям завжди усміхаються, вітаються на вулицях. Особливо — літні люди. 

Класно, коли незнайомці дарують усмішку і діляться своїм гарним настроєм. Від цього насправді стає тепліше, радісніше. Багато чистих, справних дитячих майданчиків. Багато зелені навколо. 

Зазвичай, одразу всім впадають в око чистота на вулицях і стан доріг. Нині, щоправда, цей стан суттєво змінився в гірший бік. 

Я майже ніколи не виїжджала в інші країни і думала, що Україна — найзеленіша в світі. Було приємним враженням, що Німеччина не поступається, а в доглянутості ландшафтів неабияк виграє, має ніби під лінійку розкреслені поля. 

1. — Вважають, що німці — дуже педантичні і дисципліновані, а чи є винятки з правил?

— Вони — абсолютно різні, не можу сказати, що всі — педантичні чи пунктуальні. Як і скрізь, є виховані, інтелігентні, гідні поваги. І є ті, з ким не хочеться мати жодних справ, тримаєшся від них подалі. 

Я часто спілкуюся з літніми німцями, вони — ніби окрема каста: інтелігентні, вишукані, комунікабельні, легкі. Жінки, навіть, якщо не збираються виходити з дому — ходять із макіяжем і прикрасами.

Чи дисципліновані? Так! Не порівняти з нами. Упевнена, що це — через німецькі закони, за порушення яких дійсно карають. Жодні зв’язки, родичі не допоможуть. 

Наприклад, якщо людина сідає за кермо нетвереза (дозволяється певна кількість проміле алкоголю в крові). Але якщо цей показник перевищений, і водія спіймають «на гарячому», то забирають права. 

А для того, щоб їх знову отримати, потрібно здати тест і довести, що ти — не ідіот, якщо сів за кермо п’яним. Для проходження цього тесту потрібен адвокат, просто так людина його скласти не може. Окрім того, треба заплатити значний штраф. 

Також високі штрафи — за перевищення швидкості, користування телефоном за кермом, порушення правил паркування. Сплативши один-два рази, людина намагається більше не порушувати. От і пояснення дисципліни! 

На природі рідко можна побачити сміття. У цьому випадку — не через штрафи, а тому, що люди дотримуються чистоти, бо цінують природу. 

1. — Розкажи про свою сім’ю, яка стала тобі підтримкою за межами Батьківщини.

— Мій чоловік народився та виріс у Казахстані. Майже вся його рідня виїхала в Німеччину. Працює в автомобільній індустрії. Він — мій захист та стіна, за якою я почуваюся в безпеці.

Старшому сину — 19 років. Це — наша гордість. Переїхав у восьмирічному віці, не знаючи мови. Усі переживали, що йому буде тяжко адаптуватися. Проте, оскільки він хлопець допитливий, швидко опанував німецьку. 

Спочатку навчався в інтернаціональному класі, через три місяці навчання його перевели до звичайного німецького класу. Середню школу він закінчив із відзнакою.

Також закінчив курси англійської від Кембріджського університету, двічі обирався до юнацької ради у Штутгарті, виграв стипендію на три роки, як талановитий мігрант. 

Довгий час волонтерив для українців на залізничному вокзалі міста, допомагав як перекладач, працював у таборі для дітей. Наразі складає випускні іспити в гімназії і далі планує вивчати економіку. Разом із тим працює, має багато друзів. 

Молодшому сину — 10. Його життя — це захоплення футболом, без м’яча ми його вже не уявляємо, і результатами сина теж пишаємося. Незважаючи на погоду, тренування в нього завжди у пріоритеті. Він у нас — воротар у місцевому (районному) футбольному клубі. Сім’я завдяки йому знає багато про футбол і футболістів, зокрема українських. 

1. — Як виникла ідея створити кулінарний ютуб-канал? 

— Ідея знімати кулінарні відео належить чоловікові. Я довго вагалася, виношувала ідеї, нелегко знімала. Звісно, першою стравою на моєму каналі був борщ! 

Допомогли навички роботи на телебаченні у Звягелі. У такі моменти розумієш: усе, що з тобою в житті відбувається, — твій безцінний досвід, який обов’язково стане в нагоді. 

Канал створювався як російськомовний, бо розрахунок був на аудиторію колишнього радянського союзу. Звісно, з початком війни все зупинилося і було велике питання, чи варто продовжувати. 

З часом відновила роботу в мережі, щоб популяризувати українську кухню. У мене є львівський сирник, українські вергуни, вареники з картоплею та грибами, форшмак, ліниві вареники з сиром, бендерики тощо. 

Ну що? Капають слинки? У мене — так (сміється — авт.)!

1. — Слинки капають, і коли дивишся на результат приготування, то по-доброму заздриш твоїй сім’ї, яка має змогу усе це частувати. Твої відео ще й дуже позитивні. Заробіток — теж є твоєю метою?

— Відео позитивні, бо я дійсно дуже люблю готувати. Це відволікає, заспокоює, приносить позитивні емоції, щось на кшталт медитації (я саме про приготування, а не про споживання). Знаєш, є меми з Джейсоном Стетхемом? На зразок: якщо вареники не роблять тебе щасливими — піди до кардіолога, нехай перевірить, чи є в тебе серце (сміється — авт.). Повністю підтримую. 

Звісно, моєю метою є заробіток. Разом з тим, якщо хтось спробує і полюбить наші страви, завдяки моїм відео — це чудово. Відомих кулінарів, які популяризують українську кухню, багато. Якщо зроблю свій внесок — це для мене честь.

1. — Любиш готувати, а їсти — теж любиш? І чи позначається це на твоїй фігурі? 

— А хто не любить смачно поїсти? Хіба можна втриматися від смаженої картопельки з цибулькою та часником? Лише, якщо її не готувати (сміється — авт.)!

Звісно, в усьому має бути міра. Немає нічого неможливого, було б лише бажання привести фігуру до ладу. 

1. — Приготування страв — це для тебе основний спосіб заробітку? 

— Аби заробляти в Інтернеті, потрібно в ньому жити. У мене на першому місці — сім’я. Часто люди просять приготувати щось на замовлення. Здебільшого, торти. 

Також затребуваними є маленькі закуски, які зручно брати руками — fingerfood. 

Нещодавно знайома німкеня відзначала хрестини доньки, попросила допомогу в приготуванні столу і замовила кілька страв саме з мого ютуб-каналу. Часто замовляють зовсім незнайомі для мене страви. Це щось на кшталт виклику для мене. Довго підбираю найкращий рецепт  і зазвичай результатом усі задоволені. 

1. — Як ставляться рідні до твоїх кулінарних відео?

— Усі підтримують. Мені дуже пощастило з рідними. У нас майже з усіма близькі стосунки, завжди всі один одного підтримують. Мої рідні — то велика любов і міць. Мені в житті щастить на хороших людей. 

1. — Коли господиня добре готує, то до неї люблять ходити на гостину. Але ж за кордоном це не прийнято?

— Якщо до нас приходять гості чи друзі до дітей, то нагодувати — якийсь пунктик просто в мене (сміється — авт.). Коли готуюся до гостей, страви на нашому столі мають бути на всі смаки. У родині завжди так було: мама готувала завжди багато і смачно, і бабусі, і тітки. У сім’ї чоловіка — теж. 

Щодо німців, то в них зовсім інша культура. Вони запрошують до ресторану, якщо багато гостей. Коли вдома, то готують дві-три страви. 

Якщо до нас приходять, то наш стіл викликає в них шок. Це не добре і не погано — просто інша культура. Вони віддають перевагу спілкуванню. Скажімо, після обіду гості можуть піти прогулятися, а потім повернутися на чай. 

1. — У тебе дуже гарна українська мова, відео іноді дублюєш німецькою. На кого більше орієнтований твій контент?

— В Інстаграмі та Фейсбуці — на україномовну аудиторію. Не зачіпати німецьку аудиторію, живучи в Німеччині, не можу. Тим більше, що німці цікавляться нашою кухнею. Було б добре охопити обидві. 

1. — Якою мовою спілкуєтеся в сім’ї?

— Чоловік уже розуміє українську, спілкується вдома російською. Зі старшим сином ми спілкуємося українською, з молодшим — більше російською. Він розуміє українську, намагається розмовляти. Мої батьки щодня спілкуються з ним українською. Німецька і англійська — також увесь час є. Тобто, чотири мови у нас звучать щодня. Старший син вивчав ще іспанську та французьку. 

1. — У Звягелі залишилися твої близькі. Чи не плануєте їхній переїзд у зв’язку з війною?

— Це — мій найбільший біль. Востаннє була вдома перед повномасштабною війною, ми щороку приїжджали. Із родичів лише двоюрідна сестра з сім’єю переїхала до Німеччини. Батьки, брат із сім’єю живуть в Україні. Ніхто не планує виїжджати. 

Навряд чи можна передати словами відчуття, коли над твоїми рідними літають ракети і дрони, коли в будь-яку мить може статися непоправне. Проте, як не намагаюся переконати, переїжджати ніхто не хоче. Усе рідне — в Україні, кидати близьких, будинки, роботу ніхто не хоче, навіть, усвідомлюючи небезпеку. 

1. — Цікавить твоя думка про німецьку владу, адже ти певний час працювала у Звягелі в міській раді. У нас люди в більшості незадоволені роботою чиновників, а як у Німеччині?

— Навряд чи владу десь люблять. Тут теж, тим більше зараз. Та й бюрократію ніхто не відміняв. Чим далі, тим складніше працює система управління. Закриваються пункти прийому громадян, ніби через відсутність необхідної кількості працівників. 

Зазвичай тут усе відбувається у визначений термін. Ти можеш прийти в установу чи до лікаря лише в призначений час. Зараз чим далі — тим складніше взяти термін будь-куди. 

Німецькі чиновники зазвичай дуже люб’язні. Навіть, якщо відмовляють, то настільки дипломатично, що не відчуваєш негативу. Українські, на мій погляд, теж намагаються відповідати європейським нормам (не всі). Німці проходять багато навчань щодо покращення робочих навиків, психологічні тренінги. 

Переїхавши до Німеччини, я постійно в усьому порівнювала їх і нас. Мріяла, аби щось було запроваджено в нашому місті. Подобається, що німці підходять до всього професійно, по-господарськи, для будь-якої роботи — спочатку навчаються. Навіть для того, аби працювати в магазині, потрібно провчитися три роки. Тому німецькі спеціалісти цінуються, а німецька якість відома в усьому світі.

1. — Ти згадала, що стан доріг погіршився в Німеччині, і владу зараз не люблять німці. А чим це викликано?

— Наразі вся економіка світу потерпає від кризи. По-перше, Німеччина — не виняток, а по-друге, на мою думку, влада переймається нині іншими питаннями. У країні величезна кількість біженців, на це теж йдуть величезні кошти. Німці незадоволені тим, що вони для влади не на першому місці. Як кажуть: «Важкі часи народжують сильних людей, сильні люди створюють легкі часи. Легкі часи народжують слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи». 

Після Другої світової війни в Німеччині був вибух економіки. Політика була спрямована максимально на завоювання першості в економіці. І люди для цього тяжко працювали, чого варта лише автомобільна промисловість. У сучасної влади немає такого прагнення і, напевно, сили. Світовий ринок все більше займає китайська продукція. Зокрема, в автомобільному виробництві та новітніх технологіях. Сильно зросли ціни, народжуваність падає тощо. На мій погляд, забагато уваги, скажімо, людям, які не можуть визначитися зі своєю статтю чи орієнтацією... Медицина теж викликає багато занепокоєння. 

Та, попри це, економіка все ж тримається на вищому за рівень багатьох інших країн, але багато розмов про ще більшу кризу в майбутньому.

1. — Що ж, дякую за цікаву розповідь, багато нового почула. Бажаю успіхів і добра!

— Теж хочу подякувати тобі за інтерв’ю. Для мене честь поспілкуватися з тобою в такому форматі.

Юлія КЛИМЧУК