Городні протяги

Проходячи повз садибу Грицюків, Єлизавета Підгорна непримітно зірким оком завжди обдивиться, що там твориться у сусідів: що у дворі, що в городі, що в садку і так далі.

Відверто кажучи, пані Єлизавета дорогою з роботи додому обстежувала всі двори, навіть якщо будинок ховався за триметровою огорожею. Нічого не видно, то хоч її обдивиться. Ну й, звичайно, дах будинку.

Так шиєю туди-сюди крутить, що дивно, як вона досі в’язи не скрутила.

Ось і цього дня, простуючи з роботи і наблизившись до двору Грицюків, настільки була здивована, що мало не спіткнулася на рівній дорозі — сусід знімав з огорожі стару сітку-рабицю.

Сухо розтягуючи слова, привіталася:

— Доброго дня, Степане Васильовичу!

— Здрастуйте, Єлизавето Павлівно! — розігнув спину сусід.

— Огорожу нову ставитимете?

— Еге ж.

— І що воно вже буде?

— Щось буде.

— Раджу знову сітку ставити.

— Чого б то?

— Щоб вітер гуляв.

— Навіщо?!

— Щоб городина не запрівала.

— Хм... — здивовано хмикнув сусід, і кивнув на їхню садибу. — Так у вас же паркан! Та ще й щільний!

— Невисокий. Хоча я свого не раз просила поміняти його на сітку. Та хіба допросишся.

І подибала насуплена додому.

Ще порогу й не переступила, як на свого накинулася:

— Бачив? Грицюки огорожу міняють!

— То й що?

— Не знаєш, на яку?

— Казав Степан, що «щось буде».

— І мені таке сказав.

До вечора Єлизавета Павлівна стежила за сусідами. Голова над парканом. То в одному місці вигулькне, то в іншому (до речі, вона й до цього таке робила).

Неспокійна ця ніч була у Єлизавети Павлівни. Невиспана й на роботу пішла.

А через два дні, йдучи з роботи, вона ще здаля побачила сусідську обнову. І мало не зомліла. Грицюки не сітку-рабицю «поставили», а... суцільний металопрофіль! Ще й заввишки метрів два з гаком!

— Петре!

— Ну що там знову за тарарам?

— Бачив?!

— Що?

— Що Грицюки учворили? Огорожа до неба!

— Гарно.

— А я як тепер...

— Не зрозумів?

— Петю! Купи мені... дрона! Безпілотного!

— Що-що-що-що-о?!

Минуло чимало днів відтоді. Не знаємо, чи купив Петро Підгорний дружині «безпілотного дрона», але точно знаємо, що у їхній садибі з’явилася височенна драбина...

Микола МАРУСЯК