«Боділюсіяда» (Із серії «Вєжлівиє» за кордоном»)

Бодя і Люся — подружня пара. Огрядному Боді — двадцять вісім, худорлявенькій Люсі — двадцять шість.

Вони вперше приїхали на курорт в одну із західно-азійських країн (куди поки що їх, жителів країни з підмоченою репутацією, пускають).

Поселившись у готелі (притаманно їхній традиції), вони як слід відзначили цю подію.

А вранці Люсі захотілося провітритися.

Однак у Боді сильно боліла голова і він не хотів нікуди йти.

— Ну, Бодь, підводься! — причепилася дружина. — Сходимо до моря. Вдихнемо ковток свіжого морського повітря.

— Один ковток?

— Два! — рявкнула Люся, аж Бодя за голову схопився. — Ходімо, кажу. Скупнемося. По м’якому пісочку походимо. Дельфінів подивимося.

— Мені погано. Принеси пива.

— Ось і купимо разом пива.

— Ні, так не піде. Ще десь упаду дорогою. Голова крутиться.

Люся образливо наморщила носа. Підвищила голос:

— То йдеш чи ні?!

— Ні…

— Ну то й валяйся, колода післябодуновська! Сама піду!

Поспілкувавшись у звичній своїй подружній манері, Люся хряснула готельними дверима.

Минуло майже дві години, а Люся не поверталася в номер.

Бодя захвилювався. Занепокоєно подумав: «А раптом вона втопилася? Або її дельфіни з’їли! Чи акули?!»

Бодя уявив, як Люсю гострими зубами розривають на шматки акули і його аж зморозило.

Він відправився на пошуки дружини.

Неподалік готелю було відчинене чи то кафе, чи то бар.

За одним зі столиків він побачив Люсю в парі з трьома чоловіками азійського походження.

У Боді вмить прокинувся Отелло. Він підійшов до зрадниці і боляче схопив її руку вище ліктя.

Жінка від болю і переляку заверещала.

А чоловіки миттєво обступили Бодю. Настрій у них був войовничий.

Коли Люся схопилася зі стільця і повернула голову до Боді...

Але це була... не Люся. Навіть не Дездемона.

— Гей, туристе, ти чого? — спочатку терпляче спитав у Боді один із трійки чоловіків (хоча руки у того свербіли).

Та Бодя наче язика проковтнув. 

— Так, чого ти? Поясни?

— Та сп... спина. Волосся, — забелькотів Бодя. — І блузка така ж...

— Що він несе? — нервово поцікавився другий азіат.

А третій вже налаштувався схопити дебелого порушника спокою за барки. І не витримав:

— Чуєш, ти дебіл, ага? Тебе питають: ти навіщо дівчині боляче зробив? Чого хамиш?!

І тут у Боді спрацював північний характер. Вирячивши лупаті баньки, зверхньо кинув:

— Я — «дебіл»?! Я — «хам»?! Та я — узкій! А узкіє — найвєжлівішиє люди у світі! Дійшло, тугодум?

«Найвєжлівішому» представникові узкого племені суворо зауважили:

— Не буянь, шановний узкій!

— Та ви ще не бачили узкого у вєжлівом буйстві! — реготнувши, зневажливо пригрозив Бодя. — І ващє. Згиньте, чурки, з очей! А то затопчу!

І тут почалося «топчіння»…

У готельний номер Бодя приповз на чотирьох. Вони ще в нього так-сяк працювали.

Люся, стоячи біля ліжка, не відразу впізнала чоловіка, бо фізіономія в того мала такий вигляд, як ото лице в боксера після добрячих кількох нокдаунів разом із нокаутами взятими.

Так, стоячи на четвереньках Бодя, заплакав.

— Бодічка?! Ти?! — зрештою Люся впізнала свого коханого. — Хто тебе так?!

Бодя заридав. Відтак, причалапавши собачою ходою до Люсі, головою вткнувся їй у колінки.

Люся в розпачі сіла на ліжко. Бодя схлипував так, що аж захлинався.

— Сль, сль, сль, сль. — Чоловік то підводив голову, то знову пірнав у гострі колінця дружини.

Люся жалісливо гладила Бодіну лису голову. І той від співчутливих і холодних (що було як анестезія від болю) доторків дружини знову починав істерити:

— А-а-а-а-и-іііі... В-воніи мене, Ль-Люсю...

— Все буде добре, кролику мій. Розкажи мені, що трапилося? Ти у моїй відсутності когось оглоблею ганяв і тебе...

— Сль, сль, сль, — схлипував огрядний кролик. Підвів свою гарбузову макітру з очима повними сліз. — Ні, я чемний був. Думав, що то ти. А то не ти. А вони м-мене стільцем по спині. П-потім другим... по голові. Потім ще... Ще... Уф! Ф-фашисти!

— Варвари, Бодю. Безсумнівно, ти таки щось учворив. Тепер вони нам спокою не дадуть. Треба переїжджати в інший готель.

— Сль-сль. А отвєтка? Я маю помститися, Люсю.

— Не треба, Бодю. У них ще багато стільців. І ще є столи. Твої кінцівки не витримають такого навантаження.

— И-и-и-а-а-і-і-і...

— Давай, кролику мій, обробимо твої ранки.

— Д-давай, Люсіпупік.

…Наступного дня найвєжлівєйша (читайте найчемніша, найкультурніша) пара узкіх переїхала до іншого готелю.

Микола МАРУСЯК