Відданий офіціант

«Доповідна.

Шановний пане рестораторе Мирославе Інокентієвичу. Мене, Леонтія Притірку, звинувачують у тому, ніби я вчора тривалий час був відсутній на робочому місці. Але це наклеп на мою адресу.

Пояснюю. Була шістнадцята година, коли один із відвідувачів нашого закладу, вживши велику дозу спиртного, почав чіплятися до молодих жінок, а з чоловіками затівав бійку. Ніхто хулігана втихомирити не міг. На щастя, мені вдалося примусити його розрахуватися за замовлені ним спожиту їжу і спиртні напої. У великій кількості!

Потім дебошира я культурно вивів із залу. Проте громадянин алкоголік виявив бажання, як він тоді висловився: «Вимагаю продовження банкета!»

І напролом ринув до ресторану. Проте я встояв і нахабу не пропустив.

А потім цей громадянин влаштував масові безпорядки. Він став на чотири лапи, тобто, пардон, на чотири руки і ноги і почав гавкати на перехожих. Чим відбив чимало наших клієнтів і вдарив по нашій бездоганній репутації.

Затим порушник громадського спокою підвівся, обійняв стовбув липи і почав співати. Оскільки у мене феноменальна пам’ять, передаю зміст пісні п’яного, як чіп, артиста. Щоправда, варто зазначити, репертуар цього набуханого вокаліста дещо дивний. Одне слово, співав він отаке: «Ой, у лісі червона малина й похилилася. Я збирав її у вівторок, і вона мене поцілувала разів сорок, й ухилилася. Я прийшов — її нема. Підманула, утекла. Обана!..» Ну, і так далі за текстом.

А потім соло-п’яничка поцілував липу, подякував їй за те, що вона йому «друг», коливаючись, підійшов до скла-вітрини ресторану, і, побачивши в ньому каламутне своє відображення, спитав у нього: «Ти хто? Мовчиш? Напився, так мовчи! А я гуляю! Чом ти не прийшла, як місяць зійшла?..»

Продовжуючи перебувати і далі у стані алкогольного сп’яніння, алкоголік-кривляка причепився до Марійки Синиці, нашої офіціантки. Вона саме зі зміни йшла. Нетверезий тип плентався за молодою жінкою до зупинки, що поряд.

А тут автобус. Марійка хутко застрибнула в салон. П’яне тіло — за нею. Та не встигло... У цю мить водій закрив дверці, прищепивши голову налиганому ловеласові. Так він і «ускакав» за автобусом із головою в дверях.

Після того я пішов виконувати свої службові обов’язки.

Час і дату зазначаю. З повагою Леонтій Притірка».

Микола МАРУСЯК