Чебурек поза чергою

У коридорі всі стільці були зайняті.

Чимало людей стояли попід стінами, біля дверей, чекаючи своєї черги.

Була тиша. Хіба що час від часу вчувалися кроки, котрі шукали «свій» кабінет.

Аж раптом гучно зашелестів папір. То чоловік у сірому светрі розгортав газету, в якій були два чебуреки.

Коридором заплямкало.

Коли «сірий светр» покінчив з обідом, уголос спитав сам у себе:

— М’ясо якесь дивне. Може, котяче? Чи собаче?

Повновиду жінку в червоній кофті, яка сиділа поряд із дядьком, знудило.

Чолов’яга миттю зреагував:

— Вам погано? Хоча, кому тепер добре. А ви з чим?

— Що, значить, «з чим»? — не зрозуміла жінка.

— До лікаря з чим? Що болить?

— Що болить, то все зі мною! — відрізала жінка у червоній кофті.

— Воно таке, кгм… — відказав на те невгамовний чолов’яга. — А в мене ось тут, під ложечкою, штрикає. О! О! Он як дає! Сто кольок йому в печінку! О! О! І в печінці заштрикало! Сто кольок… Н-да. То з чим ви? А. Можете не говорити. А ви за ким? Який номер вашого талону.

Десь збоку почулося:

— Тут загальна черга.

Чолов’яга в сірому светрі несхвально хитнув головою:

— Не цивілізовано.

І він видобув із пакета ще один згорток. Ще два чебуреки. Запропонував жінці у червоній кофті. — Будете чебурека? Правда, м’ясо не той… Але їсти можна. То будете?

— Та відчепіться вже від мене! — Не стрималася жінка. — Нахаба!

— Не хочете, як хочете. О! О! Знову штрикає. І в очах темніє. Вас нічого не штрикає, шановна?

Жінка в червоній кофті застогнала. Покрутила головою, шукаючи вільний стілець. Але всюди було зайнято.

Відвідувачі, які стояли і сиділи поряд, почали машинально мацати то за серце, то за голову, то за живіт.

Любитель чебуреків відплямкав чергову порцію їдла і видобув третій згорток.

— Хороша штука. Пригощайтеся. М’ясо, правда… Н-да.

Знову апетитно заплямкало коридором.

Потім чолов’яга схопився за живіт:

— О! О! Ото дало! Так шпигануло. О-йой! Сто кольок йому… Ох-хо-хо. Вас, шановна, не штрикає? Хочете чебурека?

Жінка у червоній кофті, закотивши очі, почала хилитися набік. Її підтримала за плечі худорлява бабуся у квітчастій хустці.

— Вам зле? — турботливо спитала стара. — Нічого, скоро цього чебурека черга.

— Швидше би.

Та тут несподівано відвідувачі вирішили взагалі пропустити чоловіка у сірому светрі поза чергою.

На що той залюбки погодився.

Із кабінета, куди зайшов надоїдливий персонаж, приглушено долинали окремі слова: щось там про кольки, печінку і… чебуреки.

Микола МАРУСЯК