Поминання 6/2019

10 лютого — 40 днів тяжкої втрати, гіркої розлуки, як раптова смерть вирвала із рук матері єдиного молодого сина — Руслана НІКОЛЬЧУКА

Його важко відпускала земля, але легко прийняло небо. В той страшний день життя буяло і серцю так хотілось жити. Тебе у мене, синочку, не стало, та я не в силах щось змінити. Ти був для мене, неначе пташка, немов співучий соловей. Без тебе, рідний, сумно й важко, і серце плаче кожен день. Помолюсь я за тебе, сину, і свічка тихо спалахне, у Бога ласки попрошу для тебе, бо дуже я люблю тебе.

Сумуюча мама і вся родина

10 лютого минає 10 років, як немає з нами рідненького брата, дядька — Володимира Олександровича ЗІНЧЕНКА

Проходять роки, спливають тумани, над світом знову сходить зоря, та не стихають всі ті рани, що принесла нам смерть твоя. Хто забув, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть добрим словом і тихою молитвою. Вічна пам’ять. Царство Небесне тобі, дорогий наш.

Сумуємо, пам’ятаємо, дуже любимо.

Сестри з сім’ями

12 лютого минає 40 днів тяжкої скорботи і печалі, як немає з нами нашої ріднесенької, люблячої мамусі, бабусі, прабабусі — Надії Денисівни ЗІНЧЕНКО

Немає в світі таких слів, щоб передати наше горе і біль душі... Рідненька наша, як сумно, важко без Вас жити, як всім нам не вистачає Вас. Ви, мамочко, мали золоту душу, щире серце, материнську вірність. Дякуємо Вам за все, що Ви для нас зробили. Таких мамусь не забувають, а лиш вічно пам’ятають. Хай Господь Вам дарує Царство Небесне і вічну пам’ять.

З глибоким сумом дочки, зяті, онуки, правнуки

9 лютого минає 40 днів тяжкої втрати дорогої для нас людини — Володимира Феодосійовича ПОДОЛЯНЧУКА

Ви пішли у вічність, але світла пам’ять про Вас назавжди залишиться в наших серцях. Царство Небесного і вічного спокою Вашій душі.

Сумуючі внук Олександр та його родина

8 лютого минає 40 днів з дня смерті Анатолія Леонтійовича ПИВОВАРА

Зайшло наше сонечко, світ перевернувся, але це наш світ.

Раптово ти пішов з життя, коханий і рідненький наш. Але здається нам, що ти в дорозі, що скоро станеш на порозі... Прости, що не змогли тобі допомогти, не почули тебе, не зрозуміли, недолюбили й не спасли, сто тисяч раз за все прости. Тебе ми будем вічно пам’ятати. Горбок землі мовчить, як все довкола, і огортає душу пекучий жаль, що не побачимо ніколи ні твою радість, ні твою печаль. Не заросте ніколи та стежина, що провела тебе в останню путь, похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть.

Вічний спокій і Царство Небесне твоїй душі.

Вічно сумуюча дружина, сім’я сина Олега, сім’я сина Олександра, сім’я дочки Яни, сестри, племінники, теща

5 лютого — 40 днів, як немає з нами нашого найкращого, найрозумнішого, найдобрішого нашого керівника — Василя Олександровича РАДЧЕНКА

Час іде, але досі й не віриться, що Василь Олександрович більше ніколи до нас не повернеться: ні додому, ні на роботу, ні до вихованців Будинку дитини, які називали його «татом».

Світла пам’ять Вам, ми завжди Вас пам’ятаємо і любимо.

Колектив Обласного будинку дитини

6 лютого — 9 днів, як пішла у вічність дорога, рідна нам матуся, бабуся — Надія Дмитрівна ПИЛИПЧУК

Ти пішла від нас у вічність,

Але пам’ять про тебе,

Ніжність і доброта твого серця

Назавжди залишаться з нами.

Сумуючі син, невістка, донька, онуки

7 февраля — год боли... пустоты... нет с нами самого близкого и родного человека — нашей мамы — Нины Григорьевны ПРИЙМАК

Мы по тебе скучаем очень сильно, мамчик!

Скучаем так, что трудно рассказать,

Как мы хотим, чтоб ты была бы рядом,

Но нет пути, дороги нет назад.

Мамулька милая, родная...

Куда нам боль свою девать?..

Душа кричит внутри надрывно

Тебя всегда нам будет не хватать...

Царство Небесное и вечный покой.

Любим. Помним. Скорбим.

Дочери, зяти, внуки, правнуки и все родные