«Після війни можемо з побратимами бути корисними в тилу». ГО «ОССА» відзначила рік роботи

Цими днями місцева ветеранська громадська організація «ОССА» — об’єднана сержантсько-солдатська асоціація — відзначає першу річницю діяльності. Це той випадок, коли побратими вирішили діяти разом, аби допомогти і собі, і суспільству зрозуміти потреби захисників після війни. 

— Рік діяльності «ОССА» можна порівняти із немовлям, яке тільки стає на ноги і вчиться ходити, — розповів Іван Лукашко. — Наша ГО була створена після зустрічі з побратимами, де ми зійшлися в думках, що не варто засиджуватися в тилу, що можемо бути потрібними. Вирішили об’єднатися і займатися діяльністю, корисною для країни та Перемоги. 

Серед основних цілей — соціалізація та реабілітація ветеранів, національно-патріотичне виховання молоді та суспільства, допомога членам сімей загиблих, померлих захисників, всебічна підтримка ветеранів та демобілізованих.

З власного досвіду скажу, що багато хто після війни проходить непростий шлях від апатії, соціопатії до розуміння, що ти можеш бути корисним для суспільства.

1. — Іване, яким був цей рік роботи для вас із побратимами у складі ОССА? Що ти вважаєш досягненням, а що розчаруванням?

— Нам вдалося об’єднати близько пів сотні ветеранів, разом із волонтерським осередком, спільно з ними працюємо над виконанням поставлених цілей. Розчарувань немає. Навпаки, є усвідомлення того, що наша діяльність важлива. Хотілось би більше сприяння від влади, бізнесу. Гадаю, це можливо в перспективі. Буде більше ресурсів — отже, більше можливостей і більше результатів.

Перший рік нашої роботи став етапом, коли ми про себе заявили, почали пілотні проєкти. Вдалося залучити в роботу різні фонди, організації, спонсорів. Це — тільки початок, великий шлях — попереду, багато належить зробити в майбутньому. 

Хочу подякувати за роботу побратимам «ОССА», які долучаються, не шкодуючи свого часу та матеріальних затрат.

1. — Ви допомагаєте людям, які, як і ви, були на війні. Ветеранам легше знайти спільну мову із захисниками та демобілізованими?

— Принцип «рівний — рівному» справді досить дієвий, адже хлопці мають озвучити проблему, відкритися і довіряти, а найкраще вони можуть довіряти людям зі схожим досвідом. Проте, без співпраці з рештою громади неможливо допомагати ефективно, тому наша робота дієва лише у співпраці.

1. — Ти долучився до роботи комунального закладу «Ветеранський простір Звягеля», де працюєш фахівцем із супроводу ветеранів. Маєш змогу у владі спостерігати за роботою цивільних колег. Якісь є відмінності між вами по відношенню до ветеранів?

— Багато чого у владі можна та потрібно доопрацьовувати і вдосконалювати, втім про своїх колег із комунального закладу «Ветеранський простір» хочу сказати окремо. Пишаюся, що працюю в такому колективі. Крім мене і цивільних колег, у закладі працюють ще три ветерани війни і дружина ветерана.

Мої цивільні колеги мають колосальний життєвий і професійний досвід, корисний у роботі з ветеранами. Одна колега пройшла всі кола пекла, чекаючи повернення сина з російського полону, інші мають великий досвід роботи в соціальній сфері та інших галузях. Вони нас чують, розуміють, коли озвучуємо проблеми і потреби ветеранів, всебічно допомагають. Ми працюємо щодня, щоб підтримка ветеранів та їхніх родин була доступною, фаховою і своєчасною.

Йдеться про індивідуальний супровід з питань пільг, статусів, працевлаштування, медичної, стоматологічної допомоги, реабілітації (лише в липні — 91 первинне звернення),  з початку року опрацювали 1945 запитів щодо сприяння у вирішенні проблемних питань. Зустрічаємося із захисниками, звільненими з полону, супроводжуємо в оформленні необхідних документів. Допомагаємо з отриманням засобів реабілітації (візки, милиці, ортези), долучаємося до інноваційного навчання фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих.

Часто чуємо, що ветерани — непроста категорія людей, із різними психічними потребами, навіть, залежностями. Це слід разом подолати, пояснюючи, що люди пройшли пекло, і їхні очі бачили таке, до чого часто не готова людська психіка, що наносить певний відбиток на подальше світосприйняття. Цим і обумовлена наша співпраця з цивільними — стати отим містком між ветеранами, які часто взагалі ні з ким не хочуть спілкуватися, і цивільними, які не завжди це можуть зрозуміти. 

У нашому колективі ми разом вирішуємо найскладніші питання. Турбуючись, дякуємо захисникам за відвагу.

1. — З якими проблемами найчастіше звертаються ветерани?

— Щодо бюрократичних питань, які продовжують у нашій країні залишатися непереборною силою. Хоча, як багато хто зауважує, для Європи це не менш характерно. Наших ветеранів бюрократія дуже тригерить. Зокрема, нерозуміння, стояння в чергах. 

В Україні це зараз намагаються вирішити, але електронні бази часто працюють недосконало, це викликає конфлікти. Потрібне серйозне впорядкування в бюрократичних питаннях. 

Також часто звертаються до нас із психологічними проблемами — з ПТСР та різними залежностями, якими колишні воїни від цього «рятуються». 

1. — Один з аспектів роботи ГО «ОССА» — табір патріотичного виховання «Молодіжний рій». Які є напрацювання?

— Це наш пілотний проєкт, який нас згуртував на початку і зацікавив не лише ветеранів, а й багатьох дітей та батьків. У повному розумінні табір — поки що ця ідея залишається недосяжною, адже для повноцінної роботи має бути певна земельна ділянка, навчальні споруди на ній (бліндажі, блокпости, окопи, траси для влаштування засідок тощо) та фінансовий ресурс. Усе, як завжди, залежить від коштів. 

Наше завдання — навчити людей, які могли би, в разі чергової загрози, взяти до рук зброю не хаотично, без знань, а маючи необхідні навики. Щоб не було так, як ми з побратимами бачили, коли цивільні бралися відбивати наступ ворога, були сміливі та завзяті, але через брак досвіду зазнавали безліч незворотніх втрат.

Цим має займатися більша кількість компетентних людей, не лише купка ветеранів. Як у козаків колись було: живуть, обробляють землю, а шабля завжди напоготові висить на стіні.

1. — ОССА зверталася до небайдужих за фінансовою підтримкою, щоб навчати дітей навикам, необхідним під час війни. Влада підтримує фінансово прагнення ветеранів подбати про цю підготовку підростаючого покоління?

— Цим почали в Україні займатися. Якщо брати до уваги центральну владу, то створено навчальні класи, непогану матеріальну базу. Ці дії поки не набули системності. Хотілося би, аби надалі в цьому питанні дослухалися до ветеранів. 

Щодо місцевої влади — я не з тих людей, хто буде хейтити владу через відсутність фінансової підтримки. Так, наразі її не маємо ані від центральної влади, ані від місцевої, ані від бізнесу. Заходи організовуємо за власні зарплати та пенсії, за поодинокі внески небайдужих людей. Можливо, потрібен був час, аби побачити нашу роботу. Сподіваємося, співпраця буде. Розуміння вже є — нашим ініціативам, заходам сприяють. 

Зауважу, нам не потрібні кошти особисто в руки, адже можна фінансувати окремі наші проєкти. Чим більше буде можливостей — тим більше користі для громади. Треба згуртовуватися всім, і тоді буде як у легенді про індіанців: одну стрілу легко зламати, а пучок — зась.

1. — Які ідеї, плани хотіли би реалізувати далі?

— Мріємо про мирне, квітуче місто, в якому мешканці гармонійно співіснуватимуть з тими, хто повернувся з війни. Маємо жити в єдності, будувати майбутнє для наших дітей. Хочеться розвивати «Молодіжний рій», щоб він справді став табором корисних умінь та любові до рідної землі. Маємо цікаві ідеї інфраструктурних проєктів — окремі локації перетворити на місця безбар’єрного  доступу для зустрічей, відпочинку ветеранів та спільних з громадою масових заходів. Але потреби різні — для когось важлива рибалка, хтось хоче тиші і не готовий до галасливої уваги. Маємо враховувати все це при облаштуванні міста. 

Поки ми не здобули перемогу, продовжуватимемо дієво допомагати на цьому шляху. Замість того, щоб лише хейтити владу. Наша допомога адресована конкретним підрозділам, з якими воювали, в яких упевнені, тож хто хоче долучитися — ласкаво просимо.

1. — Дякую за розмову!

Юлія КЛИМЧУК