Майстер на всі руки: виготовляє буржуйки та відновлює автівки на фронт

«Він просто робить те, що треба»

Уперше я почула про Володимира з допису Алли Володіної, тоді мене дуже зачепили її слова:

«Він робить свою роботу так, ніби від цього залежить усе. І, по суті, так воно і є. Понад сотню буржуйок, пічок та інших потрібних речей для наших захисників він уже виготовив. І це — не просто залізо. Це — тепло для бліндажів, шанс висушити ноги, трохи розтопити холод війни, приготувати їжу. 

А ще він ремонтує машини. Буває, привезуть таку, що глянеш  і серце стискається: побита, роздовбана, ледь дихає. Вова тільки махне рукою, засміється і скаже: «А хто, як не ми? Скільки зможу — буду робити». І береться до роботи. І знову з купи заліза народжується авто, яке повезе важливий вантаж, врятує поранених, підкине підкріплення туди, де гаряче. 

У нього немає часу на пафос. Він просто робить те, що треба. Бо серце має велике, і знає, для чого. Такою є наша справжня Україна — не в гаслах, а в серцях простих людях. Дякую тобі, Володимире. За твій спокій, твою впертість і твою віру», — йшлося в дописі, який мав на меті допомогти коштами на виготовлення обігрівальних приладів.

«Я ні в кого нічого не прошу»

Про кошти і потребу в допомозі чоловік говорить неохоче. Звісно, погоджується, що люди мають підтримувати захисників України, але чим далі, каже він, тим тяжче для багатьох. Звик справлятися самотужки, не чекаючи допомоги.

— Ми не можемо зупинятися, — переконаний він. — Принаймні я цього робити не збираюся. І ні в кого нічого не прошу. Казав завжди: якось сам впораюся. Є ті, хто підтримує з перших днів. Не хочу конкретно називати — ці люди і без мене знають, що вони — молодці, — скромно каже майстер.

Він працює для військових безкоштовно. Більше того, вкладає в це власні кошти. Відправляючи на фронт виготовлену буржуйку, нерідко вкладають туди з сім’єю гостинці для захисників.

Каже, що добрі люди підкидають трішки заліза, а грошима долучаються неохоче. Собівартість буржуйки для приготування їжі торік складала понад 5 тисяч гривень, а назбирати вдавалося 3-4 тисячі... Коли не було, з чого робити чи не вистачало коштів, то військові надавали потрібну суму на закупівлю матеріалів.

— Буржуйки почав виготовляти не відразу, — розповів Володимир. — Спочатку повномасштабної допомагав нашій 30-й бригаді, 181-й — тим, що зварював розморожені блоки до тяжкої техніки. Стимулювало те, що у військо пішов служити мій покійний швагро, який воював у 181-й. 

Найважливіше — підтримка дружини  і близьких

— У мене з перших днів є підтримка, — із вдячністю каже Володимир. — Дружина розуміє необхідність моєї роботи, у неї воював брат. Після його смерті теж не припинила підтримувати, вона в мене — завжди молодець.

Перші мої буржуйки — це були обрізані бочки, — згадує майстер. — У той час я був у добробаті в Суслах, вони нам тоді допомагали зігріватися вночі. Ну, а вже пізніше до мене звернулася Алла Володіна, і тоді перша буржуйка на війну була зроблена на замовлення її дядька. Потім кількість буржуйок зростала, вони були різних модифікацій. На жодну від військових не було скарг, лише добрі слова. Також у перші дні повномасштабного вторгнення відправили два мотоцикли, які ми шукали по селах, а потім я їх переробляв.

— Перший такий мотоцикл придбали і робили на прохання нашого друга дитинства — для евакуації поранених та «двохсотих», — розповіла «Звягелю» Алла Володіна. — Мотоцикл треба було переварити, аби можна було вкладати в нього ноші. Коли передали перший такий транспорт, зрозуміли, що є ще потреба. Тому знову спільно з людьми придбали мотоцикл і переварили. Потім до мене зверталися захисники з проханнями зварити буржуйки. Запитала Вову, чи зможе зробити. А він не з тих, хто відмовляє.

Згодом хлопці з різних підрозділів стали ділитися відгуками, почали надходити нові замовлення, які майстер виконував. Щоправда, часом довелося шукати метал, звертатися до підприємців і небайдужих людей. 

Відновлює автівки  з фронту, які не всім під силу

Деякі з них справді ніхто не береться робити, адже часом для цього доводиться переварити майже все авто. А він золотими руками з купи металу відновлює важливий для бійців засіб пересування.

— Перша автівка з фронту була зроблена людині, якої, на жаль, уже немає, — згадує Володимир. — Тоді був мій перший шеврон від 47-ї бригади.

Пригадує, це було для нього найвищою нагородою. Тепер він колекціонує шеврони багатьох різних підрозділів, яким допомагав — у його автівці вони прикріплені на почесному місці. А ще воїни присилають йому подяки та українські прапори з автографами.

Сини — найперші помічники

До роботи майстер долучає свої синів. Називає їх помічниками, без яких не впорався би. Каже, що обидва сини допомагати йому беруться залюбки. Менший полюбляє фарбувати, хоча йому лише шість років. А старший син хоче працювати як тато, тому навчається на зварювальника. 

Разом беруться до будь-якої роботи, що наближає Україну до перемоги. Зокрема, обрізають банки під окопні свічки.

Коли Володимир згадує про речі, які зробив для хлопців на війну, то, каже, сльози навертаються на очі. Я була вражена такою реакцією, тож запитала, чому так?

— Тому що хлопці — там, а ми — тут, і поки ми тут, ми маємо будь-якою ціною їм допомагати. Кожну буржуйку, кожну машину я роблю з душею. За цей час, поки роблю, я з хлопцями зближуюся настільки, що вони мені стають рідніші за тих людей, яких я знаю.

Для когось — металобрухт, для воїнів — буржуйки

Уже розпочався холодний сезон, отже, що невдовзі з’явиться потреба на фронті в зігріваючих приладах. Поки звідти тиша, Володимир «підганяє хвости» — окрім основної роботи в «Галекс Агро», займається зварюванням цивільних автівок.

Що взимку буде необхідно майстру для роботи? Потрібні використані бойлери, бачки зі станцій, які в його руках отримують друге життя. «Для людей — металобрухт, а для воїнів — буржуйки», — каже Володимир.

Підтримати майстра у його справі також можна на карту: 4149 4990 8155 3396.

Юлія КЛИМЧУК