Чому анестезіологів порівнюють з пілотами, як часто вони мають справу з янголами-охоронцями і що чують після операцій?

Більшість із нас звикли думати, що анестезіолог — лікар, який вводить наркоз і на цьому його професійна місія закінчується, але це — хибна думка. Як і «страшилки» про те, що люди прокидаються на операційних столах і відчувають дикий біль від скальпеля хірурга, що наркози здебільшого важко переносяться і є шкідливими. 

— Ми дуже багато оперуємо, за тиждень у нас проходить близько 60 операцій пацієнтів із різних відділень. Яка патологія є в лікарні — з усіма мають справу анестезіологи. Або, наприклад, везуть людину, постраждалу в ДТП, у нашій операційній все має бути оперативно підготовлено для стабілізації стану пацієнта, щоб хірургам було кого оперувати…

Не лише операції — їхня справа

— Проте наша робота не вимірюється лише операціями, післяопераційний догляд — теж наш напрямок. Обслуговуємо всіх тяжких та ургентних хворих.

Найбільш хвилюючі епізоди в роботі — це коли доводиться працювати з дітьми у важкому стані. За них переживаєш найбільше. 

Бувають випадки, коли в обласних центрах лікарі бояться транспортувати важких пацієнтів, а наші анестезіологи за це беруться. Те, що могли зробити в нас — ми зробили, але є спеціалізовані відділення, де в окремих випадках може бути більше шансів на порятунок. Тож це стає головним аргументом перед будь-якими страхами.

Чому по-різному люди сприймають наркоз

— Від чого це залежить?

— Наркозів є багато різних, вони сучасні і контрольовані. У кожного препарата можуть виникнути побічні ефекти, але ми для того і знаходимося в операційній, щоб їх не було, або якщо виникають — щоб зменшити всі ризики, контролювати процес. 

Найчастіше вихід наркозу залежить від настрою самого пацієнта, від його супутніх патологій. Трапляється, що навіть під час нескладних операцій люди переживають аж до тремтіння в тілі — тоді виходить наркоз важче. Іноді старші люди легше переносять, ніж молоді. У моїй практиці була така бабуся віком 88 років. Звісно, вік та інші фактори здоров’я ми враховуємо при виборі наркозу.

Чи можна прокинутися під час операції?

— Хворі люблять розповідати «страшилки», як вони прокидалися під час операції. А чи можливо це насправді?

— Насправді це відбувається, коли після закінчення операції пацієнта виводять із наркозу, знімають з апарату. Пацієнти прокидаються на столі, але не в змозі при цьому оцінити, що операція вже закінчилася.

— А як ви заспокоюєте пацієнтів, які дуже бояться хірургічних втручань?

— Швидко даємо наркоз (сміється — авт.). А якщо серйозно, то розмовляємо, пояснюємо, щоб заспокоїти і правильно налаштувати. Коли з однієї палати береш пацієнтів, і хтось уже приїхав з операції та жартує, хоче потиснути руку лікарю або його поцілувати, то вже й інші в кращому настрої йдуть на свою операцію.

Дехто розповідає після наркозу про коханців і секс

— Кажуть, після операцій люди поводяться по-різному і часом дуже не передбачувано?

— Трапляється (сміється — авт.). Інколи розповідають і про коханців, і про секс, і можуть послати лікаря куди подалі… Виводиш із наркозу, а вони зляться, що хороший сон їм перервали… 

Інколи лікарі цей стан після наркозу порівнюють зі станом алкогольного сп’яніння, на яке люди по-різному реагують: хтось свариться, хтось співає, хтось стає агресивним, а хтось зізнається в коханні… Людина приходить у свідомість, але ще себе не здатна контролювати, тому в операційній почути можна що завгодно. Пригадую, як один чоловік просив посвітити йому ліхтариком в очі. Запитую: «Навіщо це?» Каже: «Мені так буде світліше».

— А лікарям після операцій буває, що сниться щось дивне, страшне?

— Буває, що заснути не можеш, коли адреналін зашкалює. Коли ще пару годин тому перед тобою на операційному столі лежала людина між життям і смертю — це вимагає швидких дій, максимальної уважності, професійних навичок. Іноді за дві-три секунди треба прийняти рішення. Часто після цього вночі прокидаєшся і заснути не можеш.

«Потрібно довіряти лікарям»

— Які поради дасте пацієнтам щодо моральної підготовки, щоб операція пройшла якнайкраще?

— Потрібно довіряти лікарям. На жаль, у нас подекуди люди користуються чутками, і це не йде нікому на користь.

— Чи є якісь прикмети, ритуали у вашій роботі?

— Не можна бажати анестезіологу «спокійного чергування», бо воно обов’язково буде неспокійним. 

— Які операції тривають найдовше?

— Наприклад, трепанація черепа — на ногах треба вистояти понад 5 годин. Хірург робить свою справу, а ми підтримуємо життєдіяльність пацієнта під час тривалої операції. 

— Що найважче в роботі?

— Коли маєш справу з пацієнтами, яким не зможеш допомогти, які приречені. 

У пологовому відділенні теж буває морально складніше працювати, адже на лікаря подвійне навантаження — відповідальність за два життя: матері і дитини.

Бувають складні випадки, коли анестезіологи не можуть «посадити» людину на апарат з наркозом. І трапляється це не через рівень професіоналізму, а через патології. Наприклад, пухлини на гортані, через які складно зайти у стравохід із трубкою.

— Коли трапляються летальні випадки, як ви це переживаєте у своїй практиці?

— Найважче переживати, коли з життя йдуть молоді. Під час ургентних ситуацій може трапитися непередбачуване, коли ж операція планова — процес більш контрольований, щоб летальний випадок стався на операційному столі — такого за час моєї діяльності не було, хай Бог милує.

Вищі сили інколи допомагають у порятунку людей

— Чи відчуваєте під час операцій присутність вищих сил, які змінюють безнадійні випадки? 

— Присутність вищих сил — так, в окремих випадках відчувається. Особливо, коли в пацієнта був один шанс зі ста і він успішно спрацював. Ангели-охоронці в таких випадках нагадують про свою присутність. Бувають і такі випадки, коли ніхто не дає прогнозів на порятунок, а людина швидко одужує. Як кажуть, якщо судилося жити — будеш жити. Звісно, не без нашої допомоги при цьому також. Буває й навпаки: прогнози оптимістичні, робимо усе можливе, а нічого оптимістичного не виходить…

— За рівнем стресів ваша робота очолює рейтинг найважчих, чи не так?

— Нашу роботу порівнюють із роботою пілота чи сапера, які помиляються один раз. Але пілот, як і лікар, несе відповідальність за життя інших, тому рівень стресу, звісно, високий. Відпочив — і знову за роботу, адже завтра на тебе завжди чекає той самий стрес і, тим не менше, нові успіхи в роботі. 

Працюєш — маєш навчитися відпочивати

— Як долаєте стрес після роботи?

— Якщо працюєш анестезіологом — маєш навчитися відпочивати, це однозначно. Дуже важливо відволікатися, мати підтримку колективу, хобі. Когось відволікає дача чи город, когось — сім’я, подорожі, домашні улюбленці. 

Звісно, хороший тил вдома теж дуже важливий. Коли йдеш з роботи додому, де розуміють і підтримують. 

«Повага» від держави — низька зарплата

— Чи відчуваєте вдячність держави за свою роботу?

—  Ні. Держава оцінює нашу роботу щомісяця в розмірі заробітної плати 16 тисяч. Незалежно від досвіду, зрівняли усіх спеціалістів. Звісно, це не можна назвати вдячністю. Як і те, що держава декларує безкоштовну медицину, коли насправді все платно. Моя дружина — завідуюча пологовим, і скільки б її не викликали додатково вночі, ставка — однакова. А Кесарів розтин ніхто без неї не зробить… 

Те саме стосується молодих лікарів, які щойно вийшли на роботу, і тих, хто має тривалий стаж — однакова зарплатня. Ось чому діти медиків рідко обирають професію батьків, спостерігаючи, скільки часу вони віддають роботі і яким чином оцінюється їхня праця. Навчання дороге і тривале, а зарплата — смішна.

Приватна медицина сьогодні жваво забирає до себе найкращих, пропонуючи вищу оплату праці. Уже зараз відчувається брак спеціалістів у державних лікарнях. 

— Що можна зробити, аби лікарі в роботі відчули більше поваги та зміни на краще?

— Виходів є багато. Наприклад, у Києві лікарям доплачує міська влада з бюджету. Неприємно чути постійно, що немає коштів. 

Анестезіологія — це колективна праця

— Анестезіологія — це колективна праця, у нас дуже гарний, професійний колектив, команда. Маємо молодих спеціалістів, яких цінуємо. І не лише вони в нас вчаться, а й ми в них. Вони більш прогресивні, сучасні, а з гаджетами і штучним інтелектом вони взагалі на «ти». 

У нашій професії немає нічого однозначного. Коли йдеться про важкі випадки, то це — не питання одного дня. Сьогодні ти — переможець і зробив усе, щоб дати шанс пацієнту, а що буде завтра, які ускладнення можуть спіткати — ніхто точно не знає. Працюємо і віримо в краще, спираючись на досвід і відданість непростій роботі.

— Дякуємо за вашу важливу працю і роботу вашого колективу!

Розмовляла Юлія КЛИМЧУК