«Українці гостро усвідомили ціну рідного слова, тому має звучати наша мова». Усі кошти від продажу збірок на фестивалі «СловоДзвін» пішли на допомогу ЗСУ

Людей зазвичай більше цікавлять сенсацїї, аніж літературні фестивалі. Але, якщо зауважити, яку силу здобуло українське слово під час повномасштабної війни, якими гранями заграло у піснях сучасних виконавців, у нових віршах та прозі, то скидається на те, ніби український сенс нарешті торує свій шлях з новою силою. Ось чому особливо важлива підтримка власного, українського. А чи насправді підтримуємо так, як це потрібно?

— Бути організатором фестивалю — означає вкладати у нього частинку себе: свої сили, час, душу, переживання, — розповіла Марія. — Це непроста праця, яку часто не видно за лаштунками. Але коли бачиш повні тепла очі людей, чуєш щирий сміх, відчуваєш міцні обійми й зустрічаєш стільки талановитих та близьких за духом людей — розумієш, що саме в цьому і є справжня цінність. Такі зустрічі надихають, єднають і дарують відчуття великої творчої родини. Це тріумф українського слова — щирого, сильного й незламного, що сьогодні звучить особливо глибоко.

Для нас, організаторів фестивалю, надзвичайно цінно, що «СловоДзвін» є простором щирого спілкування, духовної єдності, підтримки та творчого натхнення. Упродовж двох днів у залі центрального бібліопростору імені Юрія Ковальського звучала поезія, музика, слова любові до України, віри у Перемогу, пам’яті та вдячності нашим Героям.

— А хто саме є організатором фестивалю?

— Всеукраїнська громадська організація «Поетична родина». Започаткований фестиваль у 2023 році, і ми не думали тоді, що захід стане щорічним. Але все більше авторів щороку хоче взяти участь у ньому, і це приємно!

— Учасниками щороку стають люди з різних регіонів України. Приїжджали навіть із Донеччини і Луганщини, чи не так?

— Так. Приїжджають також із Рівненщини, Львівщини, Волині, Тернопільщини, Житомирщини, Києва, Сум, Закарпаття, Рівного, Херсону, Запоріжжя. Почесним гостем цьогорічного фестивалю став поет і художник, лауреат Шевченківської премії в галузі літератури, почесний громадянин Херсона, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Кичинський.

— Чому виникла у вас, Маріє, ідея проведення мистецького фестивалю?

— Ідея виникла, коли я працювала у бібліотеці. Ми проводили творчі зустрічі з письменниками, й у мене багато було друзів з нашої поетичної родини. Подумала: а чому б не зібрати їх на батьківщині Лесі Українки? 

— На тлі актуальності українського слова, його споконвічної боротьби за існування, що скажете про те, чи мають українці користуватися мовою ворога? Чому досі, після стількох років війни, мовне питання в нас таке болюче?

— Українське слово сьогодні звучить особливо сильно — глибоко, щиро й пронизливо. У час, коли країна проходить через біль втрат, боротьбу та випробування, поезія стає голосом душі народу. Вона не дозволяє забути, допомагає вистояти, зберегти пам’ять, любов і віру. Українці сьогодні особливо гостро усвідомили ціну рідного слова. Саме тому має звучати наша мова — сильна, жива, незламна.

— Цього разу на фестивалі був присутній видавець із «Бук-друк» Олексій Євенок. Для письменників такі зустрічі є знаковими? 

— Так, приємно було вітати почесного гостя, який підтримав учасників фестивалю, наголосив на важливості розвитку сучасної української літератури, книговидання і популяризації читання. До речі, Олексій Євенок викупив майже всі книги, котрі були у нас на ярмарку.

— Ви заснували всеукраїнську громадську організацію «Поетична родина». Розкажіть про це.

— Так, хочу привітати усіх, хто причетний до поетичної родини. Наші філії тепер є у 23 областях і в Києві. На жаль, поки що без Луганської області та без Криму, оскільки їхні території окуповані. Та все ж ми і з луганчанами, і з кримчанами. Попереду ще багато роботи, але ми зробили ще один крок для об'єднання творчих людей зі всієї України.

— Помітно, що між творчими людьми, які відвідали фестиваль, існує дружня атмосфера — усі радіють зустрічі та спілкуванню. А конкуренція не відчувається?

— Ми — як родина. Навіть коли люди приїжджають на фестиваль вперше, й ми ще мало знайомі, дуже швидко відчувається, — «наші» це люди, чи ні. Бо усе тримається не на офіційності, а на щирості, повазі й спільних цінностях. Немає конкуренції — є взаємна підтримка й розуміння, що всі ми робимо одну важливу справу. Кожен має свій голос і свою силу, але разом це звучить набагато потужніше.

— Серед авторів презентованих на фестивалі  збірок — рідні загиблих захисників?

— Так, йдеться про книги, написані серцями найрідніших людей захисників. Наприклад, «Її прапор» Ярослави Слободян — це про глибокий біль втрати чоловіка-Героя. Біль, що став словами, пам’яттю і любов’ю, яка не згасає. 

Книга «Пам'ять, що проросте деревами. Серебрянський ліс» — особлива до сліз, написана матерями загиблих воїнів 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. У кожному рядку живе материнське серце, яке крізь сльози зберігає світлу пам’ять про синів.

Обидві книги редагувала співзасновниця та членкиня правління ГО «Поетична родина» Оксана Мох, котра, на жаль, не була присутньою на заході, звернулася до присутніх через відеозвернення. До речі, авторка Ярослава Слободян — волонтер, а кошти, які ми зібрали на фестивалі, передали на її збір. 

— Тобто, всі кошти від продажу збірок авторів-учасників фестивалю пішли на ЗСУ?

— Так, були представлені книги членів нашої ГО, зокрема, учасників цьогорічного фестивалю. Зібрали 7 тисяч 900 гривень, передали Ярославі Слободян на чуйки (український детектор ворожих FPV-дронів на фронті) для армії.

— Шляхетний вчинок, зважаючи на те, що в Україні на письменництві багато не заробиш, а такі заходи — бодай якась можливість монетизувати творчість.

— Ми творимо для душі, від творчих зустрічей отримуємо насолоду, а підтримувати ЗСУ під час війни — це святе. Тим паче, що під час фестивалю звучали спогади про воїнів, історії їхнього життя, боротьби та мрій. У кожному слові відчувалися глибока шана, вдячність і гордість за наших захисників, які стають щитом для українського народу.

— Чи відчуваєте підтримку влади, спонсорів?

— На жаль, ні. Міська влада посприяла із сувенірною продукцією, але на захід не прийшли. Районна рада підтримала словом. Від імені громади Звягельського району слова підтримки та єдності прозвучали від голови районної ради Артура Загривого.

— А як, на вашу думку, можна підтримати фестиваль? Мабуть, йдеться про фінансову підтримку? Чи зверталися до когось?

— Так зверталися, і до підприємців також. Торік на наш запит відгукнувся «Звягельхліб», вдячні колективу підприємства, підтримали своєю смачною продукцією.

— Тобто. українські культура і творчість, які пропонують важливі сенси в умовах війни, на жаль, не отримують достатньої підтримки?

— Так.

— Вас це ображає? 

— Обурює. Не розумію, чому у країні, де зараз стільки біди, міська влада не знайшла часу вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя, не знайшли часу для матерів, котрі приїхали до нас із різних областей України. 

Зверталася до начальників відділів культури Піщівської та Ярунської громад, щоб бібліотекарі громад вшанували Героїв своєю присутністю на заході. Але ні, не було. Комусь достатньо відпрацьовувати години, а комусь важливо бачити перспективу.

Я не зупиняюся, бо маю підтримку людей, які теж горять цією ідеєю, і бачу, наскільки важливо талановитим авторам мати такі особливі зустрічі.

— Яким ви бачите майбутнє фестивалю?

— Вірю, що все в житті буде так, як має бути. Тепло, щирість і підтримка, які є між учасниками наших заходів, із кожним роком об’єднуватимуть усе більше нових людей. Бо саме такі зустрічі дарують віру, натхнення і відчуття, що ми — родина.

— «СловоДзвін» — не лише мистецька подія?

— Так. Це — простір єднання, підтримки, збереження національної пам’яті та можливість через слово і творчість говорити про найважливіше. Щиро дякуємо учасникам, гостям, авторам, митцям, волонтерам і кожному, хто був разом із нами у ці дні. Саме завдяки вам фестиваль наповнився теплом, щирістю, живими емоціями та справжнім українським духом.

«СловоДзвін» доводить, що українське слово має величезну силу — воно єднає, підтримує, надихає та допомагає берегти пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну.

— Дякуємо вам за необхідну і важливу місію — підтримку єдності та культури.

Юлія КЛИМЧУК