Людям, у яких «не було часу на книги»: тепер у вас купа часу, читайте!

Соцмережі аж репаються від іронічних жартів та навіяної «безвиході». Люди, які «ніколи не мали ні на що часу», тепер отримали його вдосталь. І, як виявилося, не знають, що з ним робити… Тому й ширяться соцмережами мемчики про «захопливі подорожі» від кухні до спальні, з балкона до санвузла.
Якщо до карантину однією з типових фраз була: «У мене стільки справ, що немає, коли читати», то тепер більшість щоденних справ і турбот обмежилися площею власної оселі.
Наразі — не про пандемію чи про економічні наслідки від карантину. Про це вже висловила свої думки така сила-силенна експертів, що й додати майже нічого. Кожен, хто слідкує за новинами (дійсно, а за чим ще слідкувати?), уже давно визначився, хто, на його думку, правий, і призначив своїх «винних».
Я пропоную трішки зменшити контакт «очі — телевізор/телефон». Спрямуйте хоча б трішки того часу, якого стало вдосталь, на щось справді вічне. Наприклад, на літературу.
…Два з половиною роки тому, на пропозицію колег із novograd.city, а точніше — Тетяни Дроздюк, я підготував список із десяти книг, які б рекомендував для читання широкій аудиторії (ознайомитися можна тут: https://novograd.city/read/experiance/299/must-read-olega-bryuhanova-scho-chitae-toj-hto-pishe).
Відтоді мій актив прочитаних книг поповнився понад півсотнею, і зрозуміло, що рекомендації оновилися.
Але я так само надаю перевагу сучасним авторам. Якщо автор живе в одному з тобою часі, то візуально він бачить такий само світ, як і читач. Навіть якщо він пише про минуле чи про майбутнє, то відштовхується від «нашого» теперішнього. Зрозуміло, що «вічні» цінності — на те й вічні, щоб бути актуальними у всі часи. Проте, якщо в творах йдеться про сьогодення, то виклики, з якими стикаються літературні герої; обставини, у які вони потрапляють; дії, які вчиняють і т.д., — усе це продиктовано сьогоденням. Тобто, тим світом, у якому ми живемо тепер і зараз.
СЕРГІЙ ЖАДАН
Півроку тому я відкрив для себе творчість українського письменника Сергія Жадана. Точніше, мені допомогли її відкрити. Під час минулорічної презентації своєї нової книги ще один молодий український письменник Макс Кідрук ніби мимоволі згадав про «дуже крутого Жадана». Проігнорувати таку рекомендацію було б нерозумно. Невдовзі я прочитав роман «Ворошиловград».
Ось що про нього пише Вікіпедія: «Опублікований 2010 року видавництвом «Фоліо» (Харків). Роман переміг у конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі» за 2010 рік, а 2014 року роман був удостоєний швейцарської літературної премії «Jan Michalski Prize». 12 грудня 2014 року на честь десятої річниці премії BBC Україна спільно з культурною програмою ЄБРР оголосили роман «Книгою десятиліття Бі-Бі-Сі». Окрім української, роман виданий російською, польською, німецькою, французькою та іншими мовами. Його включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою».
Погодьтеся, справді дуже достойна оцінка! Зараз, за підсумками п’яти прочитаних книг (ще одна, з поезією, у процесі), Жадан входить до трійки моїх особистих еталонів крутості — поряд із футбольним клубом «Ліверпуль» сезону 2019-20 і ще одним — надто особистим, щоб про це тут згадувати.
ЧАК ПОЛАНІК
Можна по-різному ставитися до творчості цього американця українського походження, але ключовим залишається факт: його роман «Бійцівський клуб» став революційним у літературі. До чого призводить шалений ритм життя сучасного суспільства, із його високими вимогами й одночасно — з жорсткими рамками суспільної поведінки, які грають на струнах наших нервів щось на кшталт панк-року? На що можуть бути здатні окремі люди, щоб віднайти спокій і наступного дня врівноважено сприймати нові виклики? Події роману можуть перевернути окремі компоненти вашого світосприйняття з ніг на голову, що, власне, й ілюстровано на обкладинці книги, виданої Клубом сімейного дозвілля.
Однойменний фільм режисера Девіда Фінчера (1999 р.), у якому головні ролі зіграли Бред Пітт і Едвард Нортон, набув статусу культового.
Окреме, по-справжньому незабутнє враження справляє збірка оповідань Поланіка «Створи щось». Одразу попереджаю: можливі наслідки. Приміром, я після прочитання одного з оповідань уже з тиждень, як не їм… котлети. Так що тим, хто переживає за можливі зміни своєї фігури в бік погладшання за час карантину, ці 23 оповідання можуть стати якраз до смаку!
МАКС КІДРУК
Хто бував на творчих зустрічах із Кідруком, той і реклами не потребує. Це підтверджує і Новоград, де з року в рік дедалі більше людей збирається на презентації нових книг, які щоосені проводить Макс у рамках всеукраїнських турів.
Зараз у «кідруколюбів» (особливо в тих, хто вже прочитав увесь поточний творчий доробок автора) — суміш почуттів. З одного боку, вони — у передчутті нового й грандіозного, з іншого — цього нового й грандіозного доведеться чекати удвічі довше — аж два роки, замість одного. Саме стільки часу визначив собі Макс Кідрук на написання нового роману.
Щоб друзі-читачі відчули й свою невеличку причетність до роману, який народжується, Макс Кідрук нещодавно оголошував конкурс на своїй сторінці у Фейсбуці на незвичні українські імена й прізвища. Ті, які йому сподобаються, оживуть на сторінках. Тож тепер у шанувальників Максової творчості очікування нового змішалося з інтригою: а раптом і мою пропозицію обере?!
Словом, рекомендую! Автор — молодий українець, майже земляк (родом із Рівненщини), у творах вдало поєднані трилер, побутова драма, наука й безліч цікавих фактів, і все в доречних місцях приперчено витонченим гумором.
СТІВЕН КІНГ
І я був би не я, якби не згадав про цього добряка в літах з американського штату Мен! Власне, дядечко Кінг і не потребує додаткової реклами — понад триста мільйонів примірників його книг, перекладених десятками мов і проданих по всьому світу, свідчать самі за себе. На сайті Клубу сімейного дозвілля нові переклади Стівена Кінга є одними з найбільш очікуваних, судячи з відгуків.
Додам, що я рекомендую книги Кінга в перекладі саме українською мовою. Сучасне покоління українських перекладачів творить просто неймовірні речі! Повірте, я порівнював із російськими варіантами — у нас з’явився додатковий привід пишатися українською мовою.
Що важливо, дідусь Кінг (рік народження — 1947) продовжує творити нове. Невдовзі в Україні очікується відкриття продажу найсвіжішого роману «Інститут».
Розвінчаю стереотип: Стівен Кінг пише не лише про жахи. Так, деталізовані описи «жахливих сцен» присутні — куди ж без них «королю жахів». Але куди цікавіше, на мою думку, Кінгу вдається показати кожного з персонажів природним, настільки живим і невигаданим, що невдовзі ви почнете бачити в його героях типажі… своїх знайомих та сусідів. Особливо, якщо живеш у невеличкому місті (а ми, шановні читачі, саме в такому й живемо).

Насамкінець одним рядком згадаю про інших авторів художнього слова, прочитаних протягом крайніх кількох років, і які залишили достатньо сильне враження, щоб про них не забути. Це — Андрій Кокотюха, Ірена Карпа, Володимир Лис (не повірите, дочитуючи останню сторінку роману «Століття Якова», відсунув від себе книгу, щоб на неї сльоза не впала), Люко Дашвар, Кузьма, Володимир Войнович (роман «Москва 2042» — просто шедевральне поєднання антиутопії, іронії, гумору й актуальності), Джордж Орвелл, Деніел Кіз («Доторк», «Квіти для Елджернона»), Артур Гейлі («Аеропорт»), Артур Кларк (дві книги «Космічної одіссеї»).