Універсальна ножівка

Потрібна була нова ножівка. Для обрізки саду. Бо мій інструмент від старості геть зуби з’їв.
Побіг до найближчого господарського магазину.
Вибір ножівок був не дуже широкий, але були. Проте…
— А нормальних немає ножівок? — питаю в продавця.
— Що значить «нормальних»?
— Із більшими зубцями.
— Он одна є.
— Та то не зубці, то зубища! Ними колоди різати.
— Беріть з дрібними зубцями.
— Чиїх вони будуть?
— Що значить «чиїх»?
— Чиє виробництво?
— Нуууу…
— З Піднебесної?
— Умгу… Але ріжуть нормательно.
— Не затискає в деревині?
— Що ви!
— Гілку на яблуні спиляю нею?
— Та спиляєте.
— Беру.
З магазину — додому. З дому –– у садок.
Шух-шух! Шух-шух! Шух… Ш…
Сіла. Ножівка. Тобто, застрягла в гілляці. Затиснуло, мов клин у сучкуватому пеньку. Клин клином вибивають. Ножівку ножівкою не виб’єш.
Намучився, доки того «китайця» витягнув з гілки.
І — до магазину.
Продавець, на диво, ножівку забрав, гроші повернув.
Наостанок здивував:
— Ви не перший повертаєте.
Чимчикую до іншого магазину.
Тут вибір ножівок був ширший. Й «китайці» також були.
Вибрав інструмент із більшими зубцями. Ніби наша. Хоча «чиїх вона буде», не написано.
Вирішив перевірити ножівку дідівським методом. Це, значить, потрібно полотно добряче зігнути й відпустити. Якщо воно повернеться в попереднє положення — метал добротний.
Зігнув. Полотно назад не повернулося. Стало воно буквою «Г».
Ще зігнув. Ще. Полотно стало зигзагоподібним.
А із-за спини:
— А що ви інструмент зіпсували?
Повертаю голову. Переді мною стоїть лисий амбал.
— Хіба це інструмент? — сердито відказую.
А той:
— Нормальний інструмент.
— Це шматок алюмінію!
— Правильно.
— Що, пр… пр…
— Ну, тіпа, треба порізати щось криве — будь ласка! Ріже криве. Треба різати пряме — вирівняли — і ріжете пряме. Універсальна ножівка!
Хтось покликав амбала.
Я ножівку — на прилавок. І ходу.
Перепросив я свою ножівку. Зубки їй підточив.
Ріже, cтаренька!