«Найкраща у світі робота — мама в декреті!»

АБО ЯК У СИДІННІ ВДОМА МОЖНА РЕАЛІЗУВАТИСЯ ПО-НОВОМУ…
Декрет у чомусь схожий на карантин. Ви замислювалися над цим? Особливо, якщо матуся до народження дитини активно працювала й заробляла, а наступних три роки (відповідно до стандарту) присвячує себе вихованню малечі. Можна гуляти, ходити в магазини, займатися сім’єю, утім, існує чимало обмежень, чим карантин нагадав жінкам їх декретні відпустки.
Деякі жінки втікають від каструль, не дочекавшись офіційного закінчення декрету, адже це не так легко, як комусь може здатися. Одні чоловіки готові платити дружині зарплату, аби дружина сиділа вдома завжди, підтримуючи порядок. Інші, навпаки, переконані: чимшвидше треба виходити на роботу. У багатьох країнах, до речі, декретна відпустка триває лиш кілька місяців. В Україні кожен обирає свій варіант, відповідно до переконань і потреб.
Хочемо розповісти про Валентину Ульянову, котра в декреті знайшла багато можливостей для своєї самореалізації. Народивши сина, не стала сидіти склавши руки, організувала з подругою власну справу, а коли карантин вніс у це корективи, не розгубилася й активніше стала займатися творчим розвитком. Знайомтеся з майстринею на всі руки, яка розповіла, як можна отримувати від декрету задоволення. До речі, люди часто в таких випадках відмовляються від інтерв’ю, мотивуючи це небажанням ділитися своїм життям чи зайвою скромністю. Приємно для журналіста, коли відбувається навпаки і коли в будь-якому періоді свого життя людина знаходить бажання ділитися позитивною енергетикою.
— Валентино, у складний для багатьох карантинний період цінність — у людяхоптимістах, які надихають. Слідкуючи за твоїми постами у Фейсбуці, я це помічаю в тобі. То чи схожий декрет із карантином, як ти гадаєш?
— Мій оптимізм невипадковий, бо маю найкращу у світі роботу — я мама в декреті. На мій погляд, декрет, як і карантин, дають змогу пізнати щось нове, розширити коло інтересів. Тобто, опанувати щось новеньке, на що раніше бракувало часу. Поза сумнівом, обидва згадані тобою періоди — це зелене світло для непізнаного.
— Увагу серед твоїх робіт привертає вишита картина, на якій зображені не якісь герої чиїхось сюжетів, а ти з чоловіком. Дуже реалістично, до речі. Розкажи, як за допомогою вишивки вдалося передати таку схожість?
— Близько десяти років я вишиваю хрестиком. Свого часу, після важкого робочого дня необхідно було сісти за улюблену справу, відволіктися від буденності. Хотілося ство-
рювати щось особливе, я в усьому люблю несхожість на інших, неповторність, тому більшість схем розробляю самостійно. Вишила вже майже півсотні картин, більшість із них дарую.
Картина із зображенням нашої пари виникла спонтанно. Якось захотіла роздрукувати спільне фото, але зрозуміла, що це буде банально. Створила схему, за нею вишила нашу світлину. Вийшло й справді несподівано оригінально. Близькі були вражені, що таке взагалі можливо. Таке фото точно не в кожному домі зустрінеш. Переконана, що за бажанням можна й не таке створити.
— Півсотні картин, як для хобі, — це значна кількість. А які сюжети вишивати подобається найбільше?
— Більшість робіт із зображенням сімейства котячих: дуже подобаються мені ці граційні, незалежні створіння. Люблю вишивати пейзажі, натюрморти. Улюблена моя вишивка — ікона Святого Георгія Побідоносця, яку я вишивала майже рік. Чекаю тепер закінчення карантину, щоб зробити дерев’яну рамку й подарувати цю роботу Свято-Троїцькому кафедральному собору.
— Дехто тепер вважає вишивку пережитком часу, неактуальним для молоді заняттям. Що скажеш на це?
— Я теж стикалася з думкою, мовляв, що це заняття для бабусь. Своїм прикладом хочу довести, що це не завжди так. Коли одягаю вишиванку свого виробництва, зі міною просять сфотографуватися, а як дізнаються, що це моя власна робота, то отримую багато щирих слів. Приємно, що є поціновувачі цього мистецтва. Для мене то наче бальзам на душу.
— Натомість створювати ляльки зараз дуже модно, і це є ще одним твоїм хобі. Вони в тебе симпатичні виходять, зі своєю аурою. Звідки такі чудернацькі створіння з’явилися у твоєму житті?
— Задумувала їх як новорічні іграшки для ялинки. Хотілося здивувати близьких, зробити новорічне свято яскравішим. Іграшки мають бути не лише гарними, але й безпечними, якщо маєш маленьких дітей. Першими ляльками стали Санта, мишка Лариска й Феїчка. Проте, їм судилося красуватися на іншій ялинці, бо одній місцевій родині потрібні були кошти, і я вирішила їх підтримати фінансово. Тому виставила фото іграшок у мережі й продала їх добрій людині, а зароблені кошти перерахувала.
Цей випадок надихнув творити нове, цікаве, добре. Побачивши мій ентузіазм, чоловік швейну машинку мені подарував, аби я своїх красунь створювала швидше. Кожна лялька має своє ім’я і характер, енергетику, бо створена з любов’ю й гарним настроєм. Навіть не знаю, як можна робити щось подібне без настрою. Свої роботи люблю дарувати людям, котрі роблять добрі справи.
— Колись в українців були ляльки-мотанки, тепер набирають популярності авторські, інтер’єрні ляльки. Зокрема, за мотивами картин української художниці Євгенії Гапчинської. Твої ляльки теж мають власний стиль і почерк автора. Збираєшся на цьому заробляти?
— Стиль вимальовується в моїй голові. Важко пояснити, яким чином це відбувається. Наприклад, лягаєш спати й до тебе приходять різні образи майбутніх робіт. Ось тоді твоє завдання не заснути раніше часу й усе запам’ятати чи занотувати. Хочеться створити щось більше, ніж просто ляльку. Це маленькі копії людей, які отримують свої імена. Нещодавно відправила одну ляльку в Миколаїв, у коробці маленька замовниця отримала послання: «Привіт, мене звати Марія. Я дуже рада нашій зустрічі. Люблю, коли мені розчісують і заплітають волоссячко, а також люблю гратися». Щодо заробітку… Звісно, думала про це, але я ще не доросла до цього рівня. Ще попрацюю на результат і, можливо, спробую реалізувати. Приємно, коли люди цікавляться моїми роботами.
— Інше твоє хобі — миловаріння. Доводилося бачити мило ручного виготовлення — справді красива річ. З огляду на те, що мило стало ще більш актуальним предметом карантинного побуту, ти не думала на цьому заробляти гроші?
— Навіть не уявляєш, який це цікавий і захопливий процес. Особливо для діток. Мило має натуральну основу і є дуже корисним, якщо додати туди лікувальні трави (ромашку, чебрець). І, звісно, трішечки любові. А коли ще й пофантазувати над виготовленням, то стане ексклюзивним, актуальним подарунком. Звісно, родину я забезпечила милом, але під час карантину дуже важко купити якісну мильну основу, бо поставки з сировиною суттєво зменшилися. Тому користуємося запасами, які зробили ще до карантину. Цей процес вимагає часу й фантазії. Для того, щоб мило не втратило корисних властивостей, потрібно дотримуватися певних інструкцій. Доведено, що мило ручної роботи найефективніше.
— Мені в роботі часто доводиться стикатися з явищем, коли люди технічних спеціальностей у певний період життя особливо активно вдаються до творчості… У тебе часом не така історія?
— Це про мене (сміється — авт.). Я за освітою радіотехнік, а за військовим фахом — зв’язківець. Очевидно, моє — це більш творчі спеціальності. Скажімо, архітектора чи фотографа. Проте, ніколи не пізно щось змінювати. І ніщо не стане на заваді самореалізації, якщо справді цього хочеш.
— Золоті слова, Валентино. Дякую за оптимізм, яким поділилася з нашими читачами в цьому інтерв’ю і яким ділишся у своїх роботах. Переконана, вони знайдуть своїх поціновувачів.
— Юліє, щиро вдячна тобі за мотивацію і за надихаючі статті у «Звягелі»!