Віктор Развадовський: «Головне, щоб за результатами виборів перемогли люди»

3 липня поточного року народний депутат України 4-х скликань від Житомирщини, учасник бойових дій, ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, доктор юридичних наук, заслужений юрист України та благодійник Віктор Развадовський очолив Житомирську обласну організацію політичної партії «За майбутнє».
Нещодавно Віктор Йосипович відповів на запитання кореспондента одного з видань. Пропонуємо увазі шановних читачів запис цієї розмови.
— Торік неочікувано за результатами дочасних — позачергових — парламентських виборів Ви не потрапили до депутатського складу Верховної Ради України дев’ятого скликання. Як вважаєте, чому?
— Із стовідсотковою впевненістю заявляю про те, що я не програв ті вибори. Прикро, але моїй команді спочатку не вдалося присікти фальшування волевиявлення людей, а потім довести це в судах. Зрештою, головне, щоб за результатами виборчих перегонів переможцями стали люди.
— Ви візьмете на себе сміливість стверджувати, що за підсумками минулорічної виборчої кампанії перемогли виборці?
— На жаль, ні. Буду щирим: сьогодні все частіше чую від людей про те, що подібні результати на місцевих виборах змусять їх «йти з торбами по світу». А може, навіть виявляться фатальними для суверенітету та територіальної цілісності України.
Ось тому, аби цього не трапилося, маю надалі залишатися активним учасником політичного життя.
— Чому саме політична партія «За майбутнє»?
— Насправді, розглядав кілька варіантів. Та вибір зробив на користь нової політичної сили через те, що лише такий крок дає можливість сформувати команду тих, хто своїм життєвим шляхом довів власну фаховість, досвідченість, здатність вирішувати найскладніші завдання та, що найважливіше, нести відповідальність за свої дії, майбутнє свого краю та країни.
А ще тому, що політична партія формується не за вказівкою з владного київського «олімпу», а з ініціативи активних представників місцевих громад.
Саме така команда, на моє глибоке переконання, дозволить сформувати в нашій молодій країні ту управлінську еліту, яка не оглядатиметься на Схід чи Захід під час прийняття рішень, а ухвалюватиме їх, виходячи з інтересів свого народу, рідної нам України.
— Чи означає це, що ваша політична сила з прохолодою ставиться до набуття Україною членства в ЄС?
— Навпаки! Ми вважаємо, що для членства в Європейському Союзі одних лише розмов про це — замало. Тож ми рішуче налаштовані впроваджувати в українське життя європейські принципи та правила співіснування — повагу до людини, закону, права власності, високі соціальні стандарти тощо.
Найперше — треба ліквідувати кричущу несправедливість в оплаті праці лікарів, учителів, вихователів. Ну, не можуть фахівці, відповідальні за освіту, виховання та здоров’я майбутніх поколінь українців, виживати «на копійки».
Ми усвідомлюємо складність такого завдання, але подальше функціонування нашої країни за рахунок зовнішніх запозичень — шлях у нікуди. Бо кожна нова позика все більше підриває економічний суверенітет України. З огляду на те, що зараз вітчизняний бізнес не може на рівних конкурувати зі світовими технологічними гігантами, маємо дотримуватись політики жорсткого протекціонізму — захисту наших ринків, галузей та підтримки підприємств.
— Логічно, але чи не матиме такий підхід поганих наслідків для підтримки України в стриманні та відсічі зовнішньої агресії? Бо самостійно, будьмо об’єктивними, наша країна не може ефективно протидіяти у війні, яка триває вже сьомий рік. Не кажучи вже про відновлення територіальної цілісності нашої держави.
— Я веду мову не про самоізоляцію України, а наголошую на необхідності посилення відстоювання наших національних інтересів. І не лише в економічній, а й військовій, інформаційній, науково-технічній, культурній, екологічній, соціальній, політичній та інших сферах.
Зрозумійте нарешті: жодна країна світу — чи на Сході, чи на Заході — не робитиме для України нічого більше, ніж те, що відповідатиме її інтересам. Так має діяти і керівництво нашої крани. Наголошую: діяти, а не лише говорити про це, вчиняючи з точністю до навпаки.
Тому українська мова, яка пережила понад 130 заборон, і надалі має залишатись єдиною державною як фактор формування та збереження нашої національної ідентичності. Ми — за розвиток культури та традицій національних меншин, проти обмежень щодо них, але задля відновлення історичної справедливості, за додаткові стимули для розвитку нашої солов’їної мови.
Скажу більше, якщо нам вдасться забезпечити гідний рівень життя для наших громадян, у тому числі людей з інвалідністю, сиріт, ветеранів, пенсіонерів, то підгрунтя для спекуляцій на темах мови, історії, віри та інших, штучно нав’язуваних іззовні, проблем, фактично зникне.
А поки, щоб результативно вирішувати всі ці проблеми, маємо продемонструвати готовність до відвертого, фахового і відповідального діалогу між собою. Тим більше, що запит на це в нашому суспільстві є.
— Першим «пробним каменем» на цьому шляху для вашої політсили незабаром стануть місцеві вибори…
— Стратегічно проголошена реформа децентралізації, переконаний, — крок у правильному напрямі. Бо, скажіть, будь ласка, хто проти того, щоб повноваження та фінансові можливості були розширені в тих органах влади, які найближчі до людей, — сільських, селищних, міських рад і їх виконкомів? Адже пересічний українець безпосередньо контактує з їхніми працівниками, через вибори впливає на кадрове формування цих публічних інституцій.
Та на практиці виявилося не все так гладко. Наприклад, основне джерело надходжень місцевих бюджетів — податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) — раніше розподілявся наступним чином: 25% — до сільських і селищних бюджетів, 50% — до районних, 25% — до обласного. Після старту реформи: 60% — до районного чи бюджету об’єднаних територіальних громад (ОТГ), 15% — до обласного і 25% — до державного бюджету. То яка це фінансова децентралізація, якщо сільські жителі стали отримувати на 15%, а область на 10% ПДФО менше, а державна казна — на 25% більше?
Так, раніше не всіма цими коштами розпоряджалися сільські та селищні ради, більшу частину їх треба було відстояти в районі, але загалом сільські населені пункти отримували цього податку значно більше. Йдеться не про номінальну кількість, а купівельну спроможність. Бо, як відомо, інфляція у 2014 році здешевила гривню втричі.
Дійсно, якоюсь мірою це компенсувалося акцизним податком, який держава вже поточного року хотіла спрямувати до державного бюджету та який невідомо, чи наповнюватиме місцеві бюджети з наступного року. Іншою особливістю фінансової децентралізації через акцизний податок є те, що він відчутний тільки в тих громадах, які являють собою потужні чи розвинені промислові центри, або розміщені біля них.
Прагнення центральної влади зберегти місцеві державні адміністрації — ОДА та РДА — з притаманними їм функціями — черговий когнітивний дисонанс цієї реформи.
До слова, дедалі очевидніше, як помилкова конструкція проявляється і двовладдя в Україні на найвищому управлінському рівні: коли виконавчу владу де-факто уособлюють і Президент, і Прем’єр-міністр України. Позиція нашої партії зводиться до приведення системи державного управління до передового європейського досвіду формування найвищої влади: або, як у Німеччині, у парламенті створюється коаліція, яка формує уряд; або як у Франції, президент формує уряд і є головою виконавчої влади.
Разом із тим, повторююся, реформа децентралізації — крок уперед.
— Як вважаєте, нинішній склад парламенту спроможний проголосувати запропоновані Вами конституційні зміни?
— Якщо так вирішить народ, а ми за будь-які зміни до нашого Основного Закону тільки за результатами всеукраїнського референдуму, то проголосує або отримає належну політичну оцінку.
— У Конституції України зафіксовано прагнення нашої країни до НАТО. Це питання може стати предметом розгляду лише після внесення його на всеукраїнський референдум?
— Стаття п’ята Основного Закону проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він має визначати, яка правова норма Конституції України — одного з найкращих конституційних законів світу — має зазнати змін. Тим більше з такого резонансного питання.
Разом із тим зауважу, що саме по собі зафіксоване прагнення нашої країни до євроатлантичної інтеграції не може нам гарантувати надійний захист від воєнної агресії з боку інших держав. Тому ми приречені вибудовувати мобільну сучасну армію, бо, попри безкорисний героїзм і професіоналізм наших захисників, ми не лише не відповідаємо стандартам НАТО, а й, як не прикро, не здатні дати гідну відсіч окупанту.
Однак, не слід панікувати. На всі виклики, за наявності бажання, віри та волі, ми спроможні з честю відреагувати. І навіть щодо повернення країні єдності та миру.
— Ваші політичні конкуренти, відштовхуючись від назви партії, уже зараз намагаються переконати громадськість у тому, це політичний проект за майбутнє одного з вітчизняних олігархів. Опонуйте.
— Особи, які йдуть у політику із добрими намірами, намагаються достукатися до виборця інформацією про вже добре зроблене ними та про наступні позитивні наміри. Якщо цього немає, що вчиняють? Правильно, намагаються очорнити кращих, не усвідомлюючи навіть того, що цим самим демонструють свою слабкість та ще більше втрачають довіру людей. Переконаний, що політична партія «За майбутнє» — це партія за краще майбутнє громадян України, їх рідного краю та країни загалом.
Я ж, користуючись нагодою, у переддень 29-ї річниці Дня Незалежності України хочу закликати співвітчизників до єдності, побажати їм здоров’я, достатку, довголіття, упевненості в собі та любові до рідної землі. Слава Україні!
— Дякую за відверту розмову, успіхів Вам у всіх добрих задумах!