Дайвінг-інструктор на Мальдівах: «Ти — це те, що ти зробив»

Із дитинства дослідник океанографії Жак-Ів Кусто був прикладом для нашого земляка Романа Айдибалова. Тоді хлопець міг лише мріяти, що акваланг (винахід відомого першовідкривача) стане головним знаряддям у його майбутній роботі. Мрія подарувала випускнику сьомої школи улюблене хобі — дайвінг, а потім стала любов’ю усього життя. Не завадили ані матеріальні труднощі, ані фах перекладача китайської мови, ані відстань та кордони.
П’ять років він працює дайвінг-інструктором. У професійному активі — чотири тисячі занурень, щоденна робота — навчати туристів дихати під водою, знайомити з неймовірним підводним світом: «Я йшов до цієї мрії декілька років, витратив багато сил, щоб стати професіоналом. І мрії не зраджу».
ЗА ОСВІТОЮ — ПЕРЕКЛАДАЧ, ЗА ПОКЛИКАННЯМ — ПІДВОДНИК
Після новоградської 7-ї школи закінчив Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю «Перекладач китайської мови». Створив сім’ю, народився син, витрати зросли, а зарплати не вистачало. Життя змусило змінити місце роботи в багатьох сферах. Спочатку виявилося, що в Україні перекладачі не потрібні. Як і водолази, курси яких Роман згодом закінчив в Одесі, намагаючись перекваліфікуватися. Розпочав пошук роботи за кордоном, щоб прогодувати сім’ю. Пройшов навчання та отримав ліцензію інструктора з дайвінгу. Коли на резюме прийшла відповідь із готелю на Мальдівах (майже сім тисяч кілометрів від сім’ї), без роздумів прийняв виклик. Із досвіду був хіба що дайвінг у Дніпрі та гранітних кар’єрах, ще — у Чорному морі з красивими підводними скелями, рибами в темних морських глибинах, затонулими кораблями та древньогрецькими амфорами. Півтора місяця тривала підготовка робочої візи, медстраховки, купівля спорядження. У серпні 2014-го Роман полетів працювати.
— Мальдівська Республіка зустріла спекою і надто гамірною столицею — Мале входить у п’ятірку найбрудніших і найпроблемніших міст світу. У перший день мене тягали по офісах — заповнювати документи і по лікарнях — медогляд. У готелі декілька днів довелося чекати місця на гідролітаку, який повіз мене на північ мальдівського архіпелагу — місце роботи. Перші враження змішані, як і все в нашому житті. Це була для мене можливість здобути унікальний досвід, — згадує Роман.
На жаль, шлюб не витримав випробування, довелося ще більше зануритися в роботу. Багато місяців 2020-го року інструктор провів в Україні через коронавірус та глобальний локдаун.
«ЗРОБИ ЦЕЙ КРОК І НЕ БІЙСЯ, БО Я ПОРЯД»
Ці слова він завжди говорить пірнальникам. Часто доводиться працювати з туристами, котрі вперше одягають акваланг. Зокрема, з дітьми, людьми похилого віку. Усі хвилюються, але з «першоразниками» працювати найважче:
— Багато хто боїться води, до кожної людини треба знайти підхід. Завжди є ймовірність, що будь-якої миті хтось запанікує, зірве з себе маску чи в істериці порине на поверхню. У такому випадку інструктор має затримати людину, щоб не пошкодила легені.
«СУВОРЕ МІСЦЕ — НЕ КОЖНОМУ ПО ПЛЕЧУ»
— Тепер дивлюся на цю країну, знявши рожеві окуляри. Одна справа — відпочивати тут, інша — працювати. У такому випадку це суворе місце не кожному по плечу. Мені Мальдіви дали можливість реалізуватися, за це вдячний долі.
— Були побоювання на початку, що нове життя може не вдатися?
— Звісно, адже я не знав, що мене чекає. Хвилювався, що підведу сім’ю, даремно витрачу час. Свідомо пішов на ризик, їхав сюди займатися улюбленою справою і за грошима.
Отримав і те, й інше. Не розчарувало й те, що уявлення про рай на Мальдівах — стереотип.
— Чому?
— Рай тут для гостей. Для персоналу — окрема зона і чітка дисципліна: що можна робити, а що — ні, куди ходити, як поводитися. За цим стежить охорона, відеокамери.
Постійно ходиш в уніформі, харчування в їдальні — невисокої якості, після 22 години персонал відправляється по кімнатах. Із розваг — кімната з настільними іграми та телевізором, слабенький Інтернет, тренажерна зала, футбол і пляж для співробітників.
ЗА 3 МІСЯЦІ РОБОТИ СКИНУВ 20 КІЛОГРАМІВ
Фізичне навантаження — значне. «Коли їхав після відпустки з дому із зайвою вагою, то швидко вийшло її позбутися», — сміється Роман.
До роботи дайвінг-інструктора існує довгий список вимог: знання декількох мов, фізична підготовка, зовнішність, комунікабельність, знання базової медицини та морської біології. Професія досить нервова, доводиться відповідати за життя людей, а вони бувають різні.
— Залежно від фази місяця та приливів-відливів тут бувають люті течії. Уяви, сидиш на краю човна, навколо вирує вода, як у гірській річці, а тобі не лише пірнати, а й тягнути на собі людей. Іноді треба гребти ластами так, що піт заливає маску, ще й двома руками тримати туристів за коміри. Інструктор не підведе. Людям залишається милуватися рибками та коралами.
«Де я? — інколи думає земляк, коли вранці прокидається і бачить за вікном Мальдіви замість новоградської провінції. — Зате в нас люди красиві! Коли повертаюся додому, то люблю гуляти вулицями і спостерігати за ними».
Приїздить Роман додому нечасто — раз на рік, поки не відкриє новий контракт. Не сумує, коли потрібно вертатися до роботи, бо довго сидіти без справ не здатен.
«Мрієш купити дім на березі океану?» — запитую. «Ні, — каже, — мій дім в океані».
ЗУСТРІЧ ІЗ АКУЛАМИ — ЧАСТИНА ПРОФЕСІЇ
Улюблена справа мотивує розвиватися, тож Роман опанував багато суміжних спеціальностей. Став сервісником, фотографом, відеографом, водієм катера тощо. Свою китайську «освіжив», 50 відсотків гостей на Мальдівах — із Китаю.
— Дехто заздрить, що я працюю на курортному острові в океані, але в реальності небагато хто витримає увесь час за одним маршрутом: «кімната — їдальня — місце роботи — кімната». Потрібні дисципліна і сила духу.
Професія дуже цікава. Дає можливість побачити неймовірний світ природи, для когось доступний лише на каналі «Discovery». Усіх мешканців фауни, що водяться в тропічних морях, я бачу на відстані руки: екзотичних риб, акул, скатів, черепах, дельфінів.
Океан сповнений сюрпризів. Бувають такі підводні зустрічі, що дух перехоплює! Коли обертаєшся, наприклад, а на тебе дивиться величезна акула біля твоїх ластів. Нереальний кайф…
КАЛЕЙДОСКОП МЕНТАЛІТЕТІВ
— Романе, чи звик ти до менталітету мешканців острова, туристів-іноземців? Часто доводиться згадувати, що ти українець, чогось не розуміти?
— Місцеве населення навчився розуміти, їх мову «дівехі». З туристами цікаво. Калейдоскоп менталітетів із усього світу. Мені допомагає набутий професіоналізм і стандарти сервісу. Тішу себе думкою, що виходить у мене непогано. Іноді так подружимося, що потім пишуть у соцмережах.
Трапляється й неприязне ставлення, але краса підводного світу розтоплює будь-які серця. Дайвінг дуже позитивно впливає на людську психіку.
Коли вкладаєш душу в роботу, інакше не буває. Люди це відчувають, дякують, багато хто приїздить знову.
Про Україну на Мальдівах відомо, що в нас красиві жінки. Гості з різних країн це стверджують. Зустрічав українок, котрі вийшли заміж і тут мешкають. Із рідного міста на острові поки що нікого не зустрів. Наші політики, зірки часто тут бувають, але приватність — одна з умов роботи.
«В ОКЕАНІ ПОЧУВАЮСЯ, ЯК У КОСМОСІ»
— Рухаючись над каньйонами і пагорбами, які тисячі років формували коралові колонії, почуваюся, як у космосі. Прозора, солона і тепла вода, наче вертаєшся в лоно матері. У підводному світі простіше: пливи, дихай, будь обережний. Життя в соціумі містить безліч поведінок, стосунків, відтінків інтонацій, непорозумінь тощо.
— Не виникає відчуття, що після такої приємної атмосфери холодно в товаристві людей?
— Ні, я люблю людей, обожнюю працювати з дітками. Зі старенькими приємно пірнати, відкривати для них у зрілому віці нові, яскраві горизонти.
Із мешканцями острова рідко спілкуюся, між нашими менталітетами — прірва. Приїздять люди з України чи інших слов’янських країн, з якими приємно ввечері подивитися на небо. Такого зоряного неба я ніде більше не бачив.
— За рідними сумуєш? Наскільки гостро відчуваєш контрасти після приїзду в Україну?
— Дуже сумую за батьками, сином, близькими, друзями. Водночас гостро відчуваю, що став чужим серед своїх. Багато дратує в нашій країні після цивілізації. Українці — чудові, але життя мають непросте, це робить серця жорсткішими. Агресія, відсутність усмішок, песимізм — нюанси дуже помітні.
Контраст колосальний. У цій маленькій країні є лише пальми, пісок і море, але набагато більше порядку, турботи про громадян, прогресу. На багатьох островах архіпелагу побудовані аеропорти, лікарні, школи. Після цунамі багато помешкань були зруйновані, тому уряд відбудував житло людям. Пенсіонери отримують близько 400 доларів, їх рівень життя вищий, ніж в українських.
«ПІДРОБЛЯЮ КУПІДОНОМ: ДОПОМАГАВ ОСВІДЧУВАТИСЯ ПІД ВОДОЮ»
— І знімав, і свідком був, і під водою допомагав вручати обручку. Багато гостей замовляють весілля на острові як окремий пакет послуг. Уяви: вечір, зірки, шепіт хвиль, закохані за столиком на березі океану, біля самої води… І тут виринаю я з плакатом: «Виходь за мене заміж!» Дама плаче від щастя, чоловік одягає обручку — кращі моменти моєї роботи.
«Чоловік-амфібія» не збирається зупинятися. Планує згодом пізнати зсередини інші країни, їх культури, людей. Мріє підняти на ноги сина.
— Проблеми виникають у людей через нереалізованість. Важливо знайти своє призначення: хто зупинився — той упав, — вважає Роман. — Я прагну встигнути по максимуму. Відчуваю, як зношується організм, мікроскопічні дози азоту накопичуються в тканинах і суглобах. Не страшно, якщо ти — любитель, а професіоналам загрожує хворобами.

Можливо, колись Роман напише книгу про свою захопливу роботу. Сюжетів у ній вистачить не на одну главу. Є про що подумати, коли безхмарне рожеве мальдівське небо накриває нічна зоряна ковдра. Під нею не завжди вдається заснути після бурхливих течій та яскравих риб, хоч він давно звик, що бачить їх тепер не в мріях та не в передачах Жак-Іва Кусто. І більше не потрібні рожеві окуляри, аби мати такі моменти у своєму повсякденному житті. Усе — у наших власних руках.