Шаблі як мистецтво: чорноброва звягелянка підкорює тік-ток

Танець із шаблями, мечами, списами або фланкування — ніби й не жіноча справа (ще козаки колись використовували цей прийом під час бойових дій), але сучасні дівчата — теж не промах. Тим паче, коли твій батько — Сергій Висоцький, який очолює ГО «Сталевий сокіл» і популяризує цікавий вид спорту — спортивне метання ножа та сокири, стрільбу з лука і фланкування. 

Це — завжди ефектно і захоплююче, здебільшого цим займаються хлопці, беручи участь у всеукраїнських турнірах. Містяни могли бачити їхні виступи під час різних місцевих заходів. А коли на сцену виходить 16-річна фланкувальниця політехнічного фахового коледжу Софія Висоцька з шаблями — це заворожує не менше. Чорноброва дівчина в українському національному костюмі підкорила своїми відео не лише земляків, а й тік-ток. Про це ми й поспілкувалися з Софією для «Звягель-Інфо».

— У моєму житті фланкування з’явилося після діагнозу лікарів, коли в мене діагностували сколіоз. Після цього під супроводом батька я щодня виконувала різні фізичні вправи. Значну увагу приділяла гімнастичним вправам із палицями в ролі тренажера. Таким чином ми працювали над формуванням у мене правильної осанки, зміцненням м’язів спини. Метання ножів за спортивною технікою, до речі, цьому неабияк сприяє. 

Батько показував мені різні елементи. Із величезним захопленням я спостерігала за тим, як він обома руками синхронно виконував різні вправи з ножами, сокирами та шаблями. Це справді виглядає магічно. 

З того моменту я зацікавилася технікою, приділяла цьому свій вільний час. Батько сказав, що це мені пасує. Спочатку працювала з палицями, потім із бутафорними шашками, а влітку цього року батьки подарували мені дві справжні тренувальні шаблі. Їх виготовив спеціально для мене (під мій вік та зріст), коваль із Херсона Михайло Запорожець.

— Козаки, які вправлялися в бою з двома шаблями, були елітою тогочасного війська. Натомість дівчина і фланкування — несподіване й оригінальне захоплення. Тобі часто про це кажуть, що ти вирізняєшся з-поміж дівчат?

— Кожна людина по-своєму унікальна. Маючи базовий рівень умінь у цьому спорті, я не вважаю себе відмінною від інших. Тим більше, не вважаю себе кращою за інших. В інших містах, наприклад, у Запоріжжі, Херсоні, є досить багато дівчат, які чудово фланкують. І мені в них є чому повчитися. 

— Коли виступаєш із шаблями, чи відчуваєш захоплення глядачів?

— Я роблю це для внутрішнього задоволення. Розвиваю та покращую свої навики та вміння. 

Вчуся фланкуванню і залюбки ділюся вмінням з іншими, хто цим цікавиться. 

— Пишаєшся своїм батьком, що він розвиває у нашій громаді такий цікавий і незвичний вид спорту, що походить із минулого?

— Звісно, дуже пишаюся своїм батьком. Він є одним із небагатьох в Україні, хто популяризує спортивне метання ножа та сокири, стрільбу з лука і фланкування. На мою думку, ці види спорту обов’язково треба знати кожному українцю, тому що це є невід’ємним елементом нашої величної культури та історії. 

Мені подобається, що в нашому місті є люди, які теж цікавляться спортивним метанням ножа та сокири, фланкуванням. Із кожним новим заходом коло охочих помітно зростає. Саме для цього й була створення громадська 
організація «Сталевий Сокіл». Ми сприяємо розвитку української культури та збереженню наших національних традицій. Також це — патріотичне виховання, спосіб фізичного і духовного загартування. Спільно з молодіжною організацію «Дзвін» ГО «Сталевий Сокіл» бере участь у патріотичних вишколах молоді.

— Які емоції ти вкладаєш у свої виступи?

— Емоції — тільки позитивні. Завжди ретельно готуюся. Кожен виступ — наче випробування на міць. Вивчаючи щось нове, що мені подобається, отримую задоволення та впевненість у собі.

— Мабуть, тебе часто запрошують виступати на заходах у політехнічному коледжі, де ти навчаєшся? Виступом студентки-фланкувальниці не кожен заклад може похвалитися.

— У коледжі я беру активну участь у заходах поза навчанням. Виступи, благодійні ярмарки, концерти — те, що я люблю. Я цим живу, якщо можу почуватися корисною і реалізувати свої здібності. Коледж мені в цьому допомагає.

— Розрізняють чоловічі і жіночі види спорту або хобі. А ти про своє захоплення що скажеш — наскільки воно підходить для жінок?

— Щодо метання ножів та сокир, стрільби з лука та фланкування мій батько завжди говорить, що цей спорт доступний для всіх: від малого — до старого. Відповідно, і для чоловіків, і для жінок — підходить для усіх.

— Чи плануєш пов’язати своє майбутнє з фланкуванням?

— Я планую розвиватися в цьому напрямку, ділитися досвідом, уміннями. Час та життєві обставини внесуть свої корективи в те, чи буду я займатися фланкуванням професійно, чи це залишиться моїм хобі на все життя. 

— Як багато часу йде в тебе на тренування?

— У навчальний період, коли велика завантаженість, приділяю цьому менше уваги, про що доводиться шкодувати, але варто правильно розставляти пріоритети. 

Перед виступами готуюся в посиленому режимі. У вихідний та на канікулах приділяю фланкуванню достатньо часу, щоб отримати емоційне та душевне задоволення. 

— Ти популяризуєш українську культуру і традиції. Помічаєш, що твої однолітки зацікавлюються цим?

— Так. Бачу, як у людей з’являється цікавість до того, що я намагаюся донести. Головне, що зацікавлюються українським і менше слухають російську музику. У нас свої традиції — багаті, надзвичайні, а ми так довго жили чужими… 

Вважаю, що культура має йти в ногу з сучасним поколінням, процвітати, показувати свою могутність та вічно існувати.

— Яка твоя мрія?

— Мрію, щоб настав мир в Україні. Щоб наша держава стала сильною та процвітаючою.

— У тік-току — багато захоплених коментарів щодо твого заняття. Як ти це сприймаєш?

— Сприймаю з радістю, бо розумію, що людям подобається. Але я спокійна щодо цього, зіркової хвороби в мене немає.

— Що ж, Софіє, дякую за твою розповідь. Успіхів тобі!

— Щиро дякую!

У коментарях під відео дівчини з шаблями Софію називають українською козачкою та висловлюють уклін батькам за виховання. Жартують, що капусту вона зможе шинкувати блискавично швидко, і що батько за доньку цілком може бути спокійним! Більшість коментарів — це захоплені слова. Ось що пишуть: 

«Гордість розпирає українців».

«Я — у захваті! Де такому можна навчитися?»

«Немає у світі жінок, які можуть зрівнятися з українками!»

«Дякуємо, що в тобі є сила українського роду».

«Козачка — вогонь».

«У нас свої самураї! Хай Японія відпочиває». 

«Після таких відео пишаюся, що в мені тече українська кров».

Юлія КЛИМЧУК