Уперед — до ювілею: «Потьомкінські» сходи до Звягельського «порту»

Долина Случі в межах міста має унікальний природний ландшафт, прикрашений пам’ятками. Це — найбільший туристично-рекреаційний потенціал міста. Тому будь-яка містобудівна діяльність у цих межах має вестися вкрай обережно й поважно.
Найбільшою загрозою для унікальних природних ландшафтів долини є «скоробагатьки» з їх амбіціями. А саме: з яким нахабством, за будь-яку ціну вони прагнуть втулити свої «хатинки» на «козирні» землі, демонструючи повну зневагу до інтересів міста та його громади.
На жаль, на чільному місці — не гармонійний благоустрій, а відсутність адекватного підходу до розв’язання його проблем. Вочевидь, ступінь перетворення ландшафту має бути мінімальною, а режим охорони — максимальним. Пріоритет має бути за природним ландшафтом. При підпорядкованій ролі організованого природного та мінімумі урбаністичного ландшафтів.
З одного боку стоїть завдання щодо комплексної організації й охорони природного ландшафту. З іншого — раціонального використання природних ресурсів. Отож за концепт скверу, певно, мають правити слова самої Лесі Українки: «І Случі рідної веселі береги». Тобто, збереження природної мальовничості.
Презентований новий проєкт скверу на розі вулиць Надслучанської та Медової, безумовно, кращий за попередній. Він більше відповідає вимогам Державних будівельних норм. Хоча, на жаль, не виходить, як у першому варіанті, за межі кадастрової ділянки Але в такому вигляді його приймати не можна. Як кажуть, «чорт криється в деталях».
У міському середовищі все взаємопов’язане, взаємодіє між собою. Тому кожне питання потребує комплексного розгляду та системного підходу до його вирішення.
«Як корабель назвеш, так він і попливе». Наш «корабель» отримав робочу назву «Меморіальний сквер ім.Лесі Українки». Ось він і «приплив» до бетонної «причальної стінки» з «потьомкінськими» сходами до неї. Такий собі «кунстштюк». Який гармонує винятково з самобудом напроти, на який із тих «потьомкінських» сходів та «причальної стінки» відкривається «чудовий» краєвид на узаконений самобуд по вул.Богуна.
Саме в меморіальній зоні та на набережній можна згадати про нещодавно втрачене, тобто, знищене. Колись то був край ландшафтної «куліси» пам’ятки архітектури — «Садиби Мезенцевих». Саме той, знищений край «куліси», який за свою мальовничість був свого часу обраний як знімальний майданчик телепередачі «Сонячні кларнети».
Майданчик під сквер має складний рельєф, бо розташований на схилі. Тому на тій ділянці сходи необхідні. Але, звісно, не «потьомкінські» та ще і без пандуса. Дорого та, мабуть, занадто пафосно, неадекватно містобудівному статусу скверу.
Як і підпірна стінка до краю верхньої тераси. Навіщо чіпати прибережну захисну смугу та знищувати її зелені насадження? Там, де їх немає, — треба відновити.
Набережна тільки за місцем розташування міська, за розмірами та рішенням — таки портова. До того ж, не враховано, що вона є частиною туристичної стежки, яка досі чомусь не обладнана доріжкою з твердим покриттям. Урочисто відкрили й забули…
На користь, певно, пішло б включення до скверу ділянки від верхньої частини вул.Медової до річки. З безумовним збереженням природного ландшафту. Якщо ще з’єднати доріжками з твердим покриттям сквер із верхньою частиною вул. Медової та провулком Надслучанським, то такий сквер отримає бодай вигляд наявності нормативного функціоналу.
Щодо «меморіальності» скверу. Немає в чинній нормативно-правовій базі поняття «меморіальний сквер». «Меморіальний парк» є, «меморіального скверу» немає. Під ним, як правило, розуміють просто сквер, що носить чиєсь ім’я або назву історичної події чи ювілейної дати. Або сквер, що має у своєму складі якийсь меморіал.
Отже, що і де не збудуй, загалом — неважливо. Розбили десь сквер, міська рада за процедурою присвоїла новоствореному скверу ім’я. Усе. Уже сквер меморіальний, автоматично. А в нас робоча назва — уже двічі «меморіальна» та ще й неправомірно вживається як офіційна.
«Меморіальність» скверу в нашому випадку обумовлена насамперед місцем його розташування. Адже він має стати своєрідним «прибудинковим» тереном музею. До того ж, сквер виходить до річки та джерела, є частиною туристичної інфраструктури, що передбачає максимальне збереження/відновлення природного ландшафту. При мінімумі урбаністичного. До того ж, навіть за нормативами площа насаджень має бути не менше трьох чвертей від загальної.
Із такою площею насаджень на такому майданчику є питання щодо проведення не тільки механічної рекультивації, але й біологічної, часткової або повної.
Життя не стоїть на місці. Стався раптовий виступ «декабристів» на терені меморіального музею, який не міг не здивувати звягельчан. Був встановлений закладний камінь на місці майбутнього встановлення пам’ятного знака родині Косачів.
Дивно, чому ніхто не викликав поліцію на той «самобуд». Адже жодних необхідних дозвільних документів або повноважень на встановлення будь-чогось «декабристи» не мали. Тим більше — у «заповідній» зоні охорони.
Узагалі пам’ять про родину Косачів увічнена в місті досить повно. Є Музей родини Косачів, вулиця, названа на честь, і пам’ятний знак. Для чого потрібен ще один і кому? Та ще й у протиправний спосіб — питання.
Питання, звісно, має пряме відношення до скверу. Може, у встановленому порядку і буде визнана потреба ще в одному. Не «родині», а саме «сім’ї». Тобто, буде отриманий позитивний висновок щодо доцільності.
Він надається уповноваженим на те органом, відповідно до значення пам’ятника, — державного чи місцевого. У міської ради таких повноважень немає. Звичайно, що висновок надається після розгляду, відповідного обгрунтування.
І тільки тоді можна проводити конкурс ескізних проєктів, до проведення якого міська рада теж жодного стосунку не має. Далі все відбувається, відповідно до значення пам’ятника. Інакше це не буде мати статусу пам’ятного знака. Це буде лише чергова МАФка суто художньо-декоративного призначення. Одну таку вже маємо на терені гімназії…
Якщо навіть буде отриманий позитивний висновок, — у зоні охорони йому місця немає. Єдине місце для його встановлення — новий «прибудинковий» терен музею. Тобто, у новому сквері.
Цю МАФку треба враховувати вже на етапі планування. Адже елементи архітектури малих форм, крім прямої функції, прикрашають, розмежовують, організовують (функціональне зонування) територію тощо.
До того ж, анонсований формат «меморіального знака» передбачає архітектурну споруду великого розміру, отже, для скверу він може стати домінантою.
…Треба розуміти, що такі об’єкти не робляться «під ювілей». «Під ювілей» вони лише фінансуються. Робиться для міста та його громади — на роки, якщо не на десятки років. У таких питаннях не повинно бути дрібниць. Має бути оцінка всіх ризиків, наприклад і таких, як затоплення частини терену внаслідок побудови греблі. Звідси й увага до всіх аспектів проєкту і питань розвитку навколишнього терену, і не тільки.