СЛУЧ КОРМИЛА ХЛІБОМ НІМЦІВ, ГОЛЛАНДЦІВ, ДАТЧАН

Вантажі, переважно ліс та продукцію рослинництва, тривалий час переправляли по річці Случ, доки на початку ХХ століття вона не замулилася. Про це сповіщав словник Брокгауза і Єфрона: «Из всех рек уезда судоходна и сплавна река Случь, по ней исключительно идет лес и хлеб». Архівні матеріали уточнюють, що «...Река Случь, начиная с с.Гульск, есть сплавной. Сплав по ней проводится во время весеннего разлива воды; по ней сплавляются лесные материалы из Новоград-Волынского уезда на сумму от 29 до 34 тысяч рублей серебром.» А відомий краєзнавець Микола Іванович Теодорович, який працював у 80-х роках ХІХ століття викладачем Волинської духовної семінарії і зробив блискучий опис губернії, писав: «Река Случь от истока до впадения в реку Горынь равняется 464 верстам. (Річці Случ бракувало якихось п’ять кілометрів, щоб увійти до числа великих рік — В.В.). Судоходство по Случи сплавное: в верхней ее части сплавляется хлеб, а в нижней от впадения речки Хомора по течению и против течения, лес. Через речку Случь есть шоссейный мост у г.Новоградволынска…».
Окрім функцій транспортної артерії, річка Случ виконувала й енергетичні завдання; вона служила базою для утворення на її берегах та берегах її приток чималої кількості водяних млинів. Зокрема, в книзі доцента Санкт-Петербурзького Імператорського університету Ю.Янсона «Хлебная торговля на Волыни», виданій 1870 року за результатами експедиції, організованої імператорським Вільним економічним і Російським географічними товариствами, зазначається: «Верхняя часть течения Случи почти сплошь занята мельницами, плотины которых преграждают течение, оставляя для пропуска сгоняемых сверху лесов довольно узкие ворота, помещающиеся в середине фарватера. Пройдя границу Полесья, мельницы на реках исчезают; меняется характер леса — сосна заменяет дуб в характеристике лесных насаждений.
Лес, идущий сверху отдельными брусьями в период весеннего половодья в марте и апреле, или сколоченный в гонзки (невеликі плоти, зв’язані в довжину між собою — В.В.), пройдя часть реки, занятую мельницами, вяжется в плоты из сосны, а дубовый лес, пройдя эту часть, кладется на сосновые плоты. На сосновые плоты (без дуба), состоящие из брусьев, кладется и хлеб. Иногда дубовый брус, так называемый ванчос, помещается между двумя сосновыми брусьями; такие плоты могут брать и грузы хлеба. Вязанные плоты называют в народе биндюги. Раньше переправляли сосну 30-40 футов длины и 12-15 дюймов толщины; в связи с уменьшением по берегам плотности леса идут брусья 15-25 футов длины и 9-11 дюймов в разрезе. Дерево грузится через год, как срублено и куплено…
Сплав леса по Случи начинается в 10 верстах ниже Новоград-Волынска в устье р.Вершницы (с.Чижовка). Далее вниз по речке вязка плотов идет в селениях Устье, Быстричи, Березно, Цвильке, Лучице и других местах.
К пунктам ниже Вершницы по Случи свозится хлеб Заславского, Новоград-Волынского и части Ровенского и Острожского уездов…. Подвоз производится на санях только зимой, при этом принимается во внимание состояние дороги и цены подвоза. Далее 100 верст от места нагрузки закупок почти не бывает. Нагрузка происходит в рогожных мешках в 1,5 корца стоимостью от 40 до 45 копеек. Подвозимый зимой хлеб складируется в ожидании вскрытия реки в стоящие на берегу магазины или амбары.
Мешки с хлебом располагаются клетками с проходами между ними и накрываются от дождя брезентом. Хлеб, идущий на плоту, не страхуется, так почти никогда нет риска его потопления.»
Плоти поділялися на три види. Найбільший із них називався кон, що складався із 13-дюймових соснових брусів і дорівнював 360 волинським саженям; він піднімав 1800 пудів хліба. Пліт середніх розмірів називався пас, він піднімав 1500 пудів, а гонзка піднімала 1000 пудів.
У Новограді-Волинському і згаданих раніше селах мешкали цілі родини плотарів, які спеціалізувалися на перевезеннях вантажів на плотах водним шляхом. На плоту вони майстрували собі невеликий курінь із дощок і віття, щоб прикритися під час відпочинку від дощу чи сонця. Адже від Новограда-Волинського вантаж ішов Случчю до впадіння в річку Горинь, а потім річками Горинь і Прип’ять аж до міста Ковно, де він перевантажувався на кораблі, три місяці при хорошій погоді і шість місяців при несприятливій. Кораблі доставляли волинський ліс та хліб у німецькі порти Данціг, Кьонігсберг (Піллау), Штеттін, Росток, Кіль, Любек, або везли далі в Данію та Голландію.
Лише на одну гонзку потрібно було четверо плотарів. Кожному платили в середньому за ходку від 19 до 21 карбованця та виділяли 16 карбованців на харчі, з розрахунку 1 крб. на тиждень. У голодні роки чимало плотарів брали із собою дітей-підлітків, аби їх прогодувати; адже до куплених дорогою харчів можна було завжди наловити риби і зварити смачну юшку.
Якщо 1865 року по Случі було сплавлено 108 тисяч пудів хліба, переважно пшениці, в в 1867 році об’єм перевезеного річкою хліба становив уже 500 тисяч пудів. Змінювалися і ціни. Так, в 1861 році пуд купленої взимку для сплаву пшениці коштував 60 копійок за пуд, а в 1868 році ціна пуда становила один карбованець 18 копійок.
Закупки і торгівлю лісом та хлібом проводив торговий дім Янкеля Горнштейна, який вважався найбагатшим на Волині. Його резиденція була в Корці, а довірені особи працювали по всій губернії, наглядали за транспортуванням лісу і хліба, вели розрахунки з продавцями, візниками та робітниками. Розрахунки із закордонними портами вказаний торговий дім проводив також самостійно, без посередників.
Річка Случ та її притоки були не лише годувальницею для багатьох родин, але й місцем відпочинку влітку і взимку, особливо для дітей. Взимку діти усіх соціальних прошарків на Звягельщині спускалися у захваті на санках з крутого берега на лід річки, а влітку купалися і плавали, або ж ловили рибу і «печкурували» раків. На жаль, внаслідок необережної поведінки кожного року десятки людей, перш за все діти, гинули в річці та інших водоймах, про що красномовно розповідають метричні книги місцевих храмів.
Случ ставала влітку улюбленим місцем відпочинку також для заможного панства, офіцерства, чиновництва, студентів і міщан. Особливого поширення набув у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття такий вид відпочинку, як катання на човні. Так, у 1913 році Новоград-Волинською чоловічою гімназією було орендовано за помірну плату в травні — червні близько десяти човнів, на яких гімназисти здійснили невеликі походи річкою Случ.
До речі, за переїзд через річку Случ в межах міста човном або поромом також брали гроші. Зокрема, доходи міського бюджету в 1838 році від перевезення подорожніх через річку були заплановані у сумі 3044 карбованці 50 копійок. Але в подальшому сума надходжень до міської казни від перевезення через річку зменшилася. Так, якщо в 1840 році за планом вона мала складати 2600 карбованців сріблом і 742 карбованці 86 копійок асигнаціями, то уже на 1842 рік сума доходів зменшилася за планом до 742 карбованців 86 копійок сріблом. Ця сума стала взагалі мізерною після побудови в першій половині 1860-х рр. дерев’яного мосту через річку Случ, а тому суттєво не впливала на зростання доходів міської казни.
Примітка: верста — 1,067 км; фут — 30,48 см; дюйм — 2,54 см; пуд — 16,38 кг.