ГІМНАЗІЯ СТАЛА ПОВНОЛІТНЬОЮ

«Ми святкуємо повноліття» — саме так повідомив нам про те, що нині виповнюється 18 років Новоград-Волинській гімназії імені Лесі Українки, директор цього навчального закладу Ю.А.Рошка. Гімназія завжди вважалася однією з елітних шкіл нашого міста. В чому ж насправді її «елітність», які ужинки має гімназія за 18 років своєї діяльності — саме про це наш наступний матеріал.
Коли потрапляєш у це світле, просторе приміщення, то відразу відчуваєш тут ауру доброзичливості. Можливо, не лише приміщення, а й щирі дитячі посмішки, які летять назустріч сонячними зайчиками, з самого початку справляють таке враження.
Гімназисти — це, звісно, звучить гордо. І мало хто з тих, які самі не навчалися і не викладали у цьому навчальному закладі, задумується, скільки праці, скільки наполегливості, творчого ентузіазму вміщає це коротке поняття. Тут навчаються одні з найобдарованіших дітей. Хоча, як стверджує Ю.А.Рошка, необдарованих дітей не буває. Просто потрібно вміти в кожній дитині знайти Божу іскру і дати можливість їй розкритися, розгорітися яскраво та неповторно. Завданням школи, як розповів нам Юрій Антонович, є виховання успішної людини, яка зможе знайти себе у житті. Адже сучасне життя — не таке вже й просте і не так легко в ньому адаптуватися вчорашнім дітям, а нині — молодим людям, яким цю державу будувати, яким потрібно виходити на шлях власного становлення.
Як розповіла нам заступник директора з позакласної та позашкільної роботи Наталя Миколаївна Шлапак, сучасні діти, маючи доступ до інноваційних технологій, вже в старших класах визначилися і добре знають, чого вони хочуть досягнути у житті. І гімназисти в тому плані абсолютно впевнено почуваються. Вони зацікавлені в здобутті нових знань, навиків, «живі» та активні, ініціативні. Форма спілкування з вчителями по європейському вільна, діти почувають себе розкутими, проте, не виходячи за межі взаємоповаги. Звісно, з такими дітьми середньостатистичному вчителеві працювати важче, але наскільки цікавіше!
Гімназисти прискіпливо ставляться до того, що цікаво, а що ні, бо не хочуть просто так витрачати свій вільний час. Обирають насамперед те, що необхідно і потрібно. Тут виходять газети «Гімназист» та «Гармонія», де як діти, так і батьки, можуть прочитати про життя гімназії.
Вже кілька років поспіль приветрає до себе увагу той факт, що всі випускники приходять на останній дзвоник у вишитих сорочках. Це красиво і дуже патріотично. Нині вишиванки хочуть зробити святковою формою для гімназії.
Ю.А.РОШКА:
— Наше основне завдання — кожній дитині дати можливість розкрити свої таланти. Адже не можна бути геніями у всіх сферах життя. Тому кожна дитина повинна розвивати щось своє, особисте, а завдання педагогів — добитися того, щоб діти росли на позитиві. І кожен вчитель повинен весь час удосконалюватися, не зупинятися на досягнутому. На жаль, молоде покоління нині не особливо охоче вступає до педагогічних вузів. Але ж є діти-організатори, які мають хист до вчительської роботи і могли б піти працювати у школи. Не йдуть, бо поки що не бачать у цій роботі перспективи. Нині багато говориться про те, що втрачається повага до вчительської роботи. Але ж сама ця повага нізвідки не з’являється, а все іде від ставлення до вчителя в державі. Чомусь мені не доводилося чути, щоб керівники-посадовці часто дякували за свої успіхи вчителеві. Але ж саме від нього все і починається!
Маючи нагоду, хочу щиро подякувати першому директору гімназії, ініціатору її створення Світлані Максимівні Павловській, яка доклала стільки зусиль і праці для того, щоб вивести наш навчальний заклад на високий професійний рівень. Її заступниками були Н.М.Опанасюк, Л.І.Конончук, Н.О.Куценко. Ці вчителі і весь педагогічний колектив на той час дійсно зробили дуже багато, аби закласти міцний фундамент нинішньому навчальному закладу.
Сьогодні хотілося б особливо згадати тих педагогів, які прийшли до нашого навчального закладу з перших днів його заснування: В.Ф.Мальцева, М.С.Лісова, Г.С.Остапчук, В.П.Бурковський, Л.О.Бутар, Ю.Л.Чернецький, М.О.Євтушина, Т.Д.Лук’янчук, О.М.Юрченко, Н.М.Кононцева, К.І.Пилипенко, Л.Я.Заїка, Л.А.Гайдук, Г.А.Розбицька, Ю.Ф.Розбицький, І.О.Чернецька, Г.К.Осінська, О.М.Гончарук, Л.П.Будерацька, В.Д.Олійник, І.Д.Нужний.
Протягом всих цих років в колектив вливалися нові, творчі особистості: Н.В.Тапал, Г.Г.Осадчук, В.Г.Кучинська, Л.М.Андрійчук, С.В.Іванченко, Р.В.Решетник, Т.В.Дорошенко, В.М.Ляутова, Г.К.Давлятова, В.В.Вітренко та багато інших, яким я щиро вдячний за самовіддану працю.
Наша гімназія завжди була і є серйозною кузнею кадрів. Саме звідси вийшло багато гарних вчителів, цікавих творчих особистостей. І коли відкриваються такі навчальні заклали як наш, то стає помітно, що всі інші школи міста намагаються «підтягнутися» до них, перейняти досвід роботи.
Нині у ЗНВО працює творча молодь, яка, навчаючись у досвідчених педагогів, є надією закладу: О.В.Пастушенко, Т.П.Гуцул, О.М.Мищик, Л.Ф.Опанасюк, О.О.Гончарук, О.П.Шевчук, В.А.Хмільовська, Л.І.Скуратовська.
Наші наступні інтерв’ю з вчителями гімназії, які розповіли про становлення навчального закладу за всі ці вісімнадцять років, та про те, що вдалося, а що з якихось причин поки що ні. А також поділилися секретами своєї професійної майстерності:
О.М.ЮРЧЕНКО:
— Що вдалося? Всією душею полюбити свою роботу, і не вдалося — полюбити щось, крім роботи. Як на мене, то вчитель — це джерело інформації, яка допомагає краще адаптуватися, пристосуватися до сучасного рівня життя... А чи згодом учень «питиме» з того джерела, то вже інше питання.
Г.І.КОЧУМА:
— Працюю в гімназії дев’ятий рік. На мою думку, наш навчальний заклад цілеспрямовано живе та діє за принципами, що були встановлені у 1991 році: високий рівень навчання, всебічний розвиток особистості, родинні стосунки, взаємоповага.
На жаль, сучасний вчитель значно більше опікується дитиною, ніж батьки. Тому він не тільки вчить, а й виховує. А, значить, серйозно впливає на становлення учня, як особистості.
Г.А.РОЗБИЦЬКА:
— Працюю в гімназії з першого року її заснування. То була неординарна подія — вперше в місті було відкрито заклад нового типу з докорінно новим відрізняючим навчальним планом, сміливими сучасними курсами. Було зібрано прекрасну команду творчо працюючих вчителів. На жаль, нині вже дещо з того призабуто, а дещо прирівнюється до того, що може давати загальноосвітня школа. Тож з нагоди ювілею хочу побажати нашому навчальному закладу та педагогічному колективу не зупинятися на досягнутому, перебувати у постійному творчому пошуку, працювати на майбутні перспективи. Адже наш навчальний заклад неповторний, бо ми — гімназія.
Т.Д.ЛУК’ЯНЧУК:
— Я також працюю в гімназії вісімнадцять років, і добре пам’ятаю ті перші роки становлення, коли колектив взяв хороший старт — працював напружено, інтенсивно, і, звичайно, з’явилися гарні результати цієї праці — нині маємо найвищі рейтинги за багатьма критеріями серед інших навчальних закладів.
Як показують результати, практично стовідсотковий рівень вступу наших випускників у вузи вдалося впродовж цих років зберегти.
Що поки що не вдалося? Як на мене, то потрібно інтенсивніше працювати у плані загального рівня культури гімназиста. Звісно, цьому є об’єктивна причина, бо то є загальна проблема суспільства і держави. Але якщо порівнювати з попередніми роками, то це досить помітно у спілкуванні дітей з вчителями та у спілкуванні учнів між собою. На мою думку, необхідно використати активні форми співпраці з батьками, бути більш вимогливими до батьків щодо відповідальності за виховання дітей.
Вчитель має можливість особистим прикладом навчити дітей бути гідними, самодостатніми у сучасному світі, бо людська неповторність завжди притягує, притягує, приваблює, пробуджує бажання наслідувати.
В.Ф.МАЛЬЦЕВА:
— Всі ці вісімнадцять років разом з гімназією відбувалося і становлення педагогічного колективу. Наш навчальний заклад зорієнтований на виховання особистості, здатної вільно мислити, спілкуватися, демонструвати свої творчі здібності. І в таких умовах вчитель прагне бути також творчим, учителем-подвижником, добротворцем. Саме учительський корпус, потужна адміністративна команда сприяли впродовж багатьох років високим досягненням, формуванню іміджу гімназії. Ми, здебільшого, були першими в олімпіадах, МАН, конкурсах. Цікаве і насичене у нас внутрішньошкільне життя: вечорниці, КВК, дні гумору, створюється альманах поезій гімназистів, проводяться творчі звіти кафедр, парламент організовував цікаві творчі змагання між класами.
Без сумніву, творче життя навчального закладу можливе лише тоді, коли у ньому працюватимуть творчі особистості. «Учителем школа стоїть» — писав Іван Франко. І це твердження не викликає сумніву.
Сучасний навчально-виховний процес дійсно тримається на особистості вчителя — творчій, гуманній, котра має високу фахову підготовку. Саме такий вчитель має незаперечний авторитет серед учнів. Такий вчитель активно використовує інноваційні технології, проводить нестандартні уроки, організовує творчі зустрічі. Важливим є і внутрішній чинник — усміхнений, привітний, бадьорий оптиміст з відкритою душею, вірить в учня, лояльно сприймає критику, шанує шкільні традиції. Але все це за умови, що держава, нарешті, зможе повернутися обличчям до вчителя, підняти його престиж, дати гідну оплату праці.
І, звісно, нам цікаво було б почути думку самих гімназистів. Ось як розповіли про свій навчальний заклад випускники 2007 року.
Ярослава ШЕВЦОВА:
— Найбільшою мрією дитинства для мене було навчання в найкращій школі міста, де б я змогла реалізувати себе не тільки в навчанні, а й шкільній самодіяльності, що, вважаю, мені вдалося зробити. Найяскравішими спогадами шкільного життя стали концерти, конкурси, олімпіади, танцювальні програми, клуби, дебати «Що? Де? Коли?».
Ольга АРСЕНЮК:
— Головним своїм досягненням вважаю те, що десять років провчилася у міській гімназії імені Лесі Українки. Інколи було важко, інколи легко, але навчання було цікаве. Школа навчила мене багато чому. Але головне — прагну стати хорошою людиною, особистістю. Щиро сподіваюся, що наша школа зростатиме і процвітатиме.
Володимир ШЕПЕТЬКО:
— За десять років, які я навчався в гімназії, відкрив для себе багато нового, зокрема, і у собі. Я займався спортом, до восьмого класу ходив на бальні танці, брав активну участь у житті школи. У десятому класі я був президентом гімназії, був членом клубу «Дебати». Бажаю своїй рідній школі із кожним роком отримувати все більше перемог.
Ми також щиро вітаємо педагогічний і учнівський колективи гімназії з вісімнадцятиріччям гімназії і щиро бажаємо успіхів, процвітання та творчого натхнення на нові звершення.