Кримінальна «Салямі»

Семен Приклюк, чоловічок років сорока (імена в матеріалі змінено), демонстративно зайшовши до магазину й підійшовши до прилавка, сердито заляпав «палкою» копченої ковбаси по долоні своєї лівої руки.
Молоденька чорнява продавчиня здивовано спитала:
— Що?!
Приклюк також коротко відказав:
— Ковбаса!
— Бачу, що не риба. І?
— Ось вам і «і»!
— Ще раз, не зрозуміла?
— Ковбаса. Та не та!
— І ще раз — у сенсі?
Приклюк вичекав паузу, закотивши очі під лоба. Очевидно, шукаючи в сірій речовині якісь слова.
Зрештою знайшов:
— Ковбаса! «Салямі»!
Чорнява продавчиня ще більше округлила очі:
— Ну і?
— «Салямі»! — далі варив воду Приклюк. — «Міланська»!
Чорнявка терпеливо спитала:
— І?
— Що «і»?
— «Міланська». Як видно на етикетці.
— А я яку у вас просив?
— Яку?
— «Нашу гільдію»!
— Коли?
— Учора.
— І що ви хочете?
— Поміняти її на ту, яку просив.
— Це неможливо.
— Чому?
— А я вас не пам’ятаю. Учора.
— Може, ви, того, з колегами перед Новим роком хильнули трохи?
— Я бачу, хто «хильнув» не трохи.
— А ви не ображайте, мадам!
У продавчині здають нерви:
— Мерсі-пардон!
— Що-що? — вирячився Приклюк. — Коротше так. Давайте мирно поміняємо і не будемо псувати одне одному святковий настрій.
— Ви вже його зіпсували. Де ваш чек?
— Що?
— Чек на ковбасу де?
Приклюк знову закотив очі під лоба. За секунд десять він видобув із «диньовидної» голови відповідь:
— Не знаю.
— Тоді до побачення!
— А ви не хаміть! — Приклюк наїжачився. — А то зараз поліцію викличу!
Чорнявка нестримно і голосно засміялася. І враз змінилася на обличчі:
— Якраз для себе і викличете, — з притиском відказала.
Тут із підсобки вийшла друга продавчиня. З промовистими габаритами. Певне, таких Приклюків у ній уміщувалося з п’ять-шість.
Вона з-під важкого лоба глипнула на дратівливого покупця, а відтак басовито спитала колегу:
— Що тут у тебе, Марино?
Марина з тінню образи кивнула:
— Та он, Любове Альбертівно, ковбасу поміняти хоче.
— А що з нею? Ковбасою-то? Несвіжа чи що?
Марина пояснила колезі ситуацію.
І Любов Альбертівна з-за прилавка масно нахилилася до дивного покупця. Гримнула:
— З бодуна, соколе?
Приклюк злякано відсахнувся, уявивши, що на нього падає шафа. Та за якусь мить зібрався, забелькотів:
— Та ти… тут…
— Що-о??? — Любов Альбертівна войовниче сплела огрубілі руки на пудових грудях.
Приклюк ніби пом’якшав:
— Знаєте, Любов… Любов…
Любов Альбертівна осудливо-замислено проказала:
— Що ти знаєш про любов, алканавт?
Приклюк ображено огризнувся:
— Семен я! Семен Степанович!
Любов Альбертівна, не розплітаючи руки зі свого «гірського масиву», уже тихо, але зі сарказмом відказала:
— Соколе мій, лобизнув добряче, то йди під новорічну ялинку, — і, перевівши погляд нижче пояса Семена Степановича, у тому ж тоні додала: — А то іграшки побуцаю!
Приклюк враз скипів:
— Це ви тут з бодуна обидві! Міняйте ковбасу! На «Салямі» ковбасу! «Салямі»! А то і справді викличу поліцію!
— Чудо моє ковбасне, — зневажливо-іронічно мовила Любов Альбертівна. — Хто його знає, звідки ця ковбаса! Може, вона в тебе місяць удома лежала. Та і хтозна, де вона лежала. І взагалі, може, то не ковбаса…
— А який чорт?!
Любов Альбертівна знову невідь-чому скосила погляд на штани Приклюка. А відтак уже втомлено сказала:
— Йди… Чи то, вибачте, йдіть додому. Підете — і іграшки лишаться цілими.
Приклюк несамовито гахнув ковбасою об прилавок. Плівка на ній лопнула. І кілька шматочків м’ясної продукції стрелили в груди Любові Альбертівни.
Вона також скипіла і, на диво, хвацько вибігла з-за прилавка, схопила Приклюка за барки і, як іграшку, відірвала його від підлоги.
Той заверещав:
— Опусти, амбалка!
— Та ради Бога, — Любов Альбертівна «приземлила» Приклюка, а відтак, різко розвернувши його, хвацько копнула ногою між м’які півкулі…
Приклюк носом відчинив двері і вилетів на вулицю.
— Ах, скотиняка! — почав волати він. — Та я тебе… Та я вас…
І він по мобільному викликав поліціянтів.
І, на диво, ті приїхали досить швидко.
— Вона мене до лампочки піднімала! — забелькотів поліцейським Приклюк.
— Розберемось…
Правоохоронці зайшли до магазину. Продавчині їм розповіли про інцидент з покупцем.
— Хамство! — зарепетував Приклюк. — Вони брешуть.
Довелося поліціянтам складати протокол. А потім Приклюку запропонували проїхати до відділку.
І той несамовито заволав:
— Ви що, подуріли, ідоли!
— Хто-хто? А! То від вас несе, як від каструляки із брагою!
— Та я вас… Ментяри… Я на вас управу знайду!
Старший оперативної групи кивнув своїм колегам:
— Усе ясно. Беріть його!
Та Приклюк просто так не дався. Коли його поліцейські схопили за руки, він шалено почав кусатися.

Унаслідок цього ексцесу потерпіли троє поліцейських, двом із яких довелося надавати медичну допомогу.