ПОКЛОНIННЯ БОГОВI

(НЕДІЛЯ 5-ТА ПІСЛЯ ПАСХИ, ПРО САМАРЯНКУ)
У бесіді із самарянкою Господь Ісус Христос навчає нас, як ми повинні любити Бога і молитися Йому: «Бог є дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі й істині» (Ін. 4, 24).
Коли ми вдома чи в храмі, стоячи перед святими іконами, зображаємо на собі хресне знамено, схиляємо голову й коліна, кладемо земні поклони, запалюємо свічки й лампади, жертвуємо на храм, прикрашаємо його, тоді ми здійснюємо вшанування, служіння й поклоніння зовнішнє. Таке поклоніння ще не поклоніння духом і істиною, не сама ще молитва, а тільки зовнішня ознака її, воно має свою вартість тільки тоді, коли буває вираженням нашого духовного молитовного настрою.
Істинна, духовна і спасительна молитва — це піднесення розуму й серця до Бога, а у вищому ступені — такий стан душі, коли вона возноситься до Бога, вступає в близьке з Ним спілкування, веде бесіду з Ним, має ніби один дух із Господом і від того відчуває невимовну радість у Господі.
Якщо ж ми самі не слухаємо того, що наші уста промовляють під час молитви, то як ми можемо сподіватися, що Бог почує нашу молитву: «Як же ти хочеш, щоб Бог почув тебе, — говорив блаженний Августин, — якщо ти сам не чуєш, про що перед Ним говориш». Сам Господь осуджує холодних і неуважних богомольців: «Наближаються до Мене люди ці — устами своїми, і шанують Мене язиком, а серце їхнє далеко від Мене, але марно шанують Мене...» (Мф. 15, 8-9).
Часто відволікають нашу душу в молитві суєта, житейські турботи, гріховні помисли.
Це відбувається тому, що приступаємо до молитви без благоговіння, без попередньої підготовки до неї. Молитва буде неуважною, якщо ми починаємо її зразу ж після своїх занять, після пустих розмов, тілесних задоволень, якими наповнена ще наша уява. Перед молитвою важливо нагадати собі, до Кого ти наважуєшся звернутися, перед Ким хочеш вилити свої прохання, подяки, славослов'я. Входячи в храм для молитви, необхідно згадати, що храм — це місце особливої благодатної присутності Божої, «де сили Небесні з нами невидимо служать, де Цар царюючих і Господь пануючих приходить закластися і датися в їство вірним».
Господь велить нам вклонятися Богу або молитися йому не тільки духом, але й істиною; не так, як би нам хотілося самим служити Йому, а так, як вчить нас прикладом Своїм Господь, як постановили апостоли Христові і святі отці і як велить нам служити Богу свята Церква Христова.
Бог — це дух, говорить Господь жінці самарянці, і поклонятися, молитися Йому потрібно духом і істиною. Що означає поклонятися Богу духом? Для поклоніння Богу ми в основному збираємося в храмах. Але чи духом тут поклоняємося Богу? Якщо ми молимося нещиро і неуважно, якщо схиляємо голову, коліна, вимовляємо слова молитви, а в душі не маємо почуття благоговіння й думаємо про щось інше, якщо тілом знаходимося у храмі, а духом блудимо по торжищах світу, то це, очевидно, не буде поклоніння Богу духом, тому що дух наш не приймає участі в такому поклонінні.
Навпаки, коли дух наш невидимо веде бесіду з Богом — Духом і спілкується з усіма небожителями, коли він від землі підноситься догори, від предметів видимих — до невидимих, коли ми горнє мудруствуємо, маємо ніби один дух із Господом, коли дух наш горить любов'ю до Бога, входить у світ духовний, тоді ми поклоняємося Богу духом.
Але поклоніння Богу духом буде ще неповним, якщо воно не супроводжується поклонінням тілесним. «Прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших» (1 Кор. 6, 20), — говорить Слово Боже. Таке поклоніння Богу вже є поклоніння істинне. Хто так вклоняється Богу, той вклоняється істинно, правильно, так, як вчить нас сьогодні Господь.