«ЧОРНИХ КРАЄЗНАВЦІВ» НЕ БУВАЄ!

«Чорних краєзнавців», у дійсності, не буває, хоча лисі серед краєзнавців — трапляються.
Ще Рене Декарт казав: «Уточніть поняття, і ви позбавитесь заблудження». У низці статей, що останнім часом з’явились на шпальтах місцевих газет, помилково використане саме це словосполучення — «чорне краєзнавство».
Насправді, мова в цих статтях іде про так званих «чорних археологів». І ніяке це не «хобі». У наш час ця сфера діяльності перетворилась на досить прибутковий нелегальний бізнес. На жаль, вона почала набирати обертів і в нашому регіоні.
Місцеве «ноу-хау» — намагання замаскувати цей нелегальний бізнес під суспільно-корисну діяльність. Схема дуже проста: знайдені артефакти, що мають ринкову вартість, ідуть на чорний ринок, решта — в особисті колекції «чорних археологів», залишки — на суспільні потреби, для маскування. Тобто надання «легального» характеру нелегальному бізнесу.
Польову діяльність у сфері археології чітко регламентує Закон України «Про охорону культурної спадщини». За порушення норм і правил, визначених цим Законом, передбачена досить сувора як адміністративна, так і кримінальна відповідальність.
Тому виглядає дуже дивним, коли люди через пресу повідомляють правоохоронні органи про свою протиправну діяльність. Мало того, відкрито заявляють про свої наміри легалізувати свій незаконний бізнес шляхом створення громадської організації. Як кажуть у відомому анекдоті: «Такої розпусти Париж ще не бачив!».
На жаль, нам досі не відома реакція на подібні публічні заяви цих осіб про власну протиправну діяльність з боку правоохоронних органів і органів охорони культурної спадщини...Щось нам підказує, що ці органи, мабуть, врахують ту увагу, яку останнім часом приділяє питанням охорони культурної спадщини Президент України В.Ф.Янукович.
Чим насправді займається краєзнавча спільнота Звягельщини, яка складається, в першу чергу, з членів Всеукраїнського фонду пошуку, Національної спілки краєзнавців України і членів міської асоціації краєзнавців, яка не має фіксованого членства?
Дякуючи чітко налагодженій взаємодії, спільному інтересу — вивченню рідного краю і, в першу чергу, його історії, всі вони діють дійсно як єдиний колектив.
Члени Всеукраїнського фонду пошуку займаються пошуками останків радянських воїнів, встановленням осіб загиблих воїнів, іншою пошуковою тематикою, пов’язаною з Великою Вітчизняною війною. Зауважимо тільки, що пошуками німецьких поховань займаються спеціально уповноважені організації та особи, згідно з міжурядовою угодою.
У 1994 році, з відновленням діяльності Товариства дослідників Волині, його осередок, старанням В.Вітренка, з’явився і у нашому місті. Він об’єднав усіх, хто серйозно займався краєзнавством. Згодом Товариство стало колективним членом Всеукраїнської спілки краєзнавців. За рішенням V-го з’їзду спілки, у травні 2008 р. вона була перереєстрована, як творча, і 28 жовтня 2008 р., за Постановою Кабінету Міністрів України №588, отримала статус Національної.
Звісно, була проведена перереєстрація, і ті краєзнавці, котрі протягом багатьох років зарекомендували себе активною творчою діяльністю, стали членами нової Національної спілки краєзнавців України (НСКУ).
Як і будь-яка творча спілка національного рівня, вона не чисельна, має менше тисячі членів. На чолі спілки стоїть людина-легенда, патріарх української історичної науки 96-річний академік Національної академії наук України П.Тронько. Новоград-Волинський регіональний осередок — другий в області після Житомира за чисельністю і дорівнює чисельності Бердичівського і Коростенського осередків разом взятих.
23 грудня відбулись спільні звітні збори осередку і міської асоціації краєзнавців (кістяк якої він складає), присвячені 110-й річниці створення Товариства дослідників Волині.
Звісно, головним здобутком членів нашого осередку НСКУ 2010 року стало видання книги «Новоград-Волинський. Історія міста». Природно, «перший млинець» вийшов трішки «комом», але спекти його було вкрай важливо. Бо, якщо не спекти перший «млинець», ризикуєш усе життя «ходити на млинці до тещі». Тим більше, що ми є першопрохідцями у виданні історії міста такого обсягу. Тому наша праця викликала неабияку зацікавленість і захоплення фахівців із Волині, Галичини і, навіть, Запоріжжя. Вона була продемонстрована нами на підведенні підсумків конференції в Національному заповіднику «Поле Берестецької битви» у жовтні 2010 р.
Фактично роботу з підготовки другого, виправленого і доповненого видання, автори розпочали відразу після виходу в світ першого.
У січні, дякуючи підтримці засновника Новоград-Волинського сайту zwiahel.ucoz.ru В.Д.Ісаєву, ми запускаємо на цьому сайті проект «Пишемо історію міста разом». Автори матимуть змогу вносити зміни у свої розділи, всі інші — доповнювати як текст із посиланням на джерело, так і ілюстраціями. Усі доповнення обговорюватимуться на форумі сайту. Зауваження з книги можна буде подавати окремо. Слідкуйте за оголошеннями на сайті.
Ми маємо надію, що це дасть змогу в разі перевидання — не просто перевидати, а швидко видати саме друге видання, доповнене і виправлене. І весь час поновлене видання буде доступне на сайті для широкого загалу.
На цьому сайті вже розміщені зняті нами разом із А.Верхоланцевим 15 відеороликів, присвячених історії і архітектурі нашого міста, його сучасному обличчю. Всього за декілька місяців ці відеоекскурсії вже мають майже 1,3 тисячі переглядів. У нових роликах ми стали використовувати і відеоматеріали В.С.Ваховського. Хоча пройшло всього 7-8 років, але і вони вже стали історією — настільки динамічно змінюється ­обличчя вулиць нашого міста.
У 2010 році наші члени спілки взяли участь у науково-практичній і двох науково-краєзнавчих конференціях, беруть активну участь у підготовці науково-практичної і науково-краєзнавчих конференцій, звітно-виборчої конференції обласної організації НСКУ. Вони повинні пройти у нашому місті у січні і лютому 2011 року.
Зусилля краєзнавців також були направлені на встановлення до 140-річчя з дня народження Лесі Українки пам’ятних знаків у місцях, достовірно пов’язаних із життям родини Косачів у нашому місті, увічнення пам’яті батьків-засновників сучасного міста — князів Острозьких. На День міста був відкритий перший пам’ятний знак, на дитинці Звягельського замку. Варіанти реалізації інших пропозицій знаходяться на розгляді нової влади.
Турбує краєзнавців стан замчища Звягельського замка — єдиної середньовічної пам’ятки архітектури у нашому місті. Найбільш цінна його частина і досі — смітник і громадський «туалет». Під час проведення екскурсій екскурсанти більше дивляться у тих хащах під ноги, ніж на пам’ятку. А якщо підіймають очі, то лише для того, щоб подивиться, чи не впаде їм на голову старе або геть сухе дерево. Мати таке «історичне» обличчя — сором для нашого стародавнього міста.
Звісно, продовжувалась робота і по нашому укріпрайону №7. Якщо в 2009 році за нашої ініціативи командний пункт укріпрайону був взятий на державний облік як пам’ятка, то
2010 року була відкрита перша меморіальна дошка — на доті №411.
На зборах також було прийняте рішення розпочати підготовку матеріалів до другого випуску «Краєзнавчого альманаху». Ж.І.Василенко презентувала на них своє, разом із учнями гімназії, напрацювання «У боях за Берлін», видане за сприянням місцевого осередку Партії регіонів.
Як і раніше, не залишили екскурсійну роботу Л.Д.Наумець, В.С.Ваховський і автор цих рядків.
За всім цим стоїть постійна кропітка волонтерська праця із дослідження всіма доступними засобами історії міста, доведення їх результатів до широкого загалу.
Треба наголосити, що ціла низка зусиль краєзнавців була б марною без тісної взаємодії і співпраці, підтримки і допомоги з боку міської влади, місцевих ЗМІ, церкви (МП), різних партій, у першу чергу, Народної Партії і Партії регіонів, та небайдужих до історії рідного міста пересічних мешканців, тобто — справжніх патріотів рідного краю, своєї малої Батьківщини.
Ось чим займалась і займається краєзнавча спільнота міста і району. Ще раз наголосимо: «чорних краєзнавців» не буває, хоча лисі серед краєзнавців — трапляються.