ЯЙЦЯ — В ПРОПОРЦІЇ

— Алло! Романе?
— Я.
— Це Денис.
— Чую.
— Ти де зараз?
— У знайомого.
— А вдома коли будеш?
— Десь через годину. А що таке?
— Яйця треба.
— От, йо-ма-йо! Там Катерина вдома! Зайди, вона дасть.
— А що, вже є готові?
— Ну є, не скаржимося поки.
— Але я… здається, не замовляв.
— Щось я, Денисе, тебе не зовсім розумію. Тобі що, багато потрібно їх?
— Два.
— Всього два-а?.. Тим більше, є!
— Мені, Романе, страусині треба.
— Страусиних нема.
— А хіба для тебе це проблема? Чого мовчиш?
— Думаю.
— Про що?
— Чи це я з глузду з’їхав, чи…
— А що я такого сказав, Романе? Треба два яйця. Страусиних. З правильною пропорцією. Дерев’яні. Бажано, дубові. Щоб, коли падатимуть, — не кололися.
— Куди падатимуть?
— Ну, на підлогу там… А ще краще, щоб стояли. На підставці. Щоб можна було їх розмальовува.
— Денисе, я тебе зараз приб’ю!
— За що?
— Не міг одразу сказати, що тобі дерев’яні яйця треба! Щоб я їх на станку виточив!
— А я про що мову веду?
— Я думав, що тобі курячі потрібні! Ну, їстівні.
— Та ось і я думаю-гадаю: до чого тут твоя Катерина? А що, хіба в тебе кури є?
— Та є ж. Ну, Денисе…
— То виточиш сьогодні, Романе? Терміново в школу треба. Дочці на урок.
— Та виточу вже.
— До обіду зробиш?
— Зроблю, зроблю.
— А яйця в тебе є?
— ???
— Ну, курячі! З десяток. На салат треба.
— Іди ти к бісу! Тобто, до Катерини.
— А ти коли будеш?
— Десь через години дві.
— Ну, тоді тепер можна і до Катерини.
— Гей! Гей!..