МАЛЮЮ НА МОЛЬБЕРТІ ТИШИНИ...

Жива вода, яка не дасть загинути своїй щойно створеній імперії віршів... Можливо, її образи не містять прихованих смислів, та вони відбивають увесь спектр барв її душі, настрою. Настя — романтична й тонка натура, яка, безумовно, є чиєюсь молекулою щастя…

Електрони твоєї ніжності, трішки протонів уваги, і нейтрони — залишки поцілунків, — ось молекула мого щастя.

Лимонна шкірка місяця.
Надвечір і — порожнеча.
В кишені ідей — тисяча.
Найперша — від себе втеча.


Рука — в руці. Ми поряд.
Без нотацій, криків, сварок.
Тепер два серця на межі створення нової організації об’єднаних націй….

Ти — у думках, у діях, на папері, у серці, що обожнює без меж…
Воно тобі вже відчинило двері, а ти минаєш їх і далі йдеш.

Я розчиняюся у власних помилках, що знищують мене, неначе шашіль.
Моїй імперії, напевно, прийде крах, і вдрузки — мрій до краю повна чаша.
Я розбиваюся об виступи дрібниць, які колись вважала ідеалом, перед якими на коліна ниць моя свідомість увесь час ставала.
Я захлинаюся у власних почуттях, хоча сама створила їх палітру.
Моїй імперії, напевно, прийде крах — враз лопне, наче бульбашка на вітрі.
Та помилки колись розмиються дощем нових ідей і сліду не залишать.
Моя імперія розсипалася вщент, та я собі збудую ще міцніше.

Стерня твоєї буденності колить босі ноги моїх мрій.
Я втомилася змочувати черствий хліб наших розмов своїми молочними усмішками.
Зніми окуляри своїх бажань і подивись на мене зіницями щирості.
Ти — кубик-рубик, який я ніяк не можу скласти, але не розбиваю на маленькі шматочки, як у дитинстві.
Невже я настільки люблю ходити босоніж по стерні, їсти черствий хліб, підкорятись чиїмсь бажанням і розгадувати головоломки?
Чи просто... люблю тебе?

Подалі від нав’язливих облич. Від поглядів, пустих і непотрібних.
Від зайвих слів, туди, де мріє ніч, і місяць на воді малює сріблом...
Я хочу заховатись від життя у мріях світлих... диких... божевільних...
Втекти туди, де буду тільки я і твій цілунок дорогий та ніжний...

Малюю на мольберті тишини твій силует, що сиплеться в долоні.
Твій дотик забираю я у сни, ще мить —- й вони залишаться холодні.
Твій поцілунок диха на щоці, і серце, наче втрапило за грати.
Достатньо слів — улучили у ціль, та я тебе продовжу малювати.