АРХЕОЛОГІЯ — РОДИННА СПРАВА ПЕТРА АНТОНОВИЧА ТА ОЛЕНИ ПЕТРІВНИ КОСАЧІВ У НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКОМУ ПОВІТІ

Майже 22 роки тому нам пощастило першими знайти і дослідити у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР невідоме ­листування Петра Антоновича і Олени Петрівни Косачів з двома видатними українцями — В.Б.Антоновичем і О.Ф.Кістяківським (біля 30 листів). П’ять років тому В.В.Вітренко, під час підготовки до видання «Історії міста», скопіював їх і знайшов дещо цікаве. Але на все — свій час...
Треба, мабуть, нагадати, що саме В.Б.Антонович і О.Ф.Кістяківський були шаферами (свідками) на весіллі Косачів з боку Петра Антоновича. Перший — видатний історик, археолог, археограф, етнограф, нумізмат і член-кореспондент Петербурзької академії наук, другий — видатний юрист і історик, доктор кримінального права, один із фундаторів Південно-Західного відділу Всеросійського географічного товариства — неофіційної української філії Академії наук. Обидва — видатні українські громадські діячі. 3 молодим П.А.Косачем їх поєднало і здружило спільне навчання в Київському університеті Святого Володимира та активна спільна діяльність у складі заснованої В.Б.Антоновичем «Громади» («Старої Громади», разом із М.П.Драгомановим і М.В.Лисенком).
Нашу увагу привернули два листи Звягельського періоду життя родини Косачів, написаних 1876 р. до В.Б.Антоновича, з однієї теми. Перший — Олени Пчілки (лист без кінця) з Новограда-Волинського (Мирополя?), другий — Петра Антоновича.
Чисельні старожитності нашого краю здавна привертали увагу як дослідників, так і широкого загалу. Особливо цей інтерес підвищився у другій половині XIX ст., коли розпочався перший етап археологічного вивчення Звягельщини (Новоград-Волинського повіту). Це трапилось після створення у 1859 р. імператорської археологічної комісії і передачі її функцій на місцях губернським статистичним комітетам.
Недарма про свої перші враження від нашого міста П.А.Косач писав: «Глухий, забутий владою і Богом закутень. Власне, чи місто, чи село? Зусібіч — ліси, болота. Дорога занедбана. Найчастіше нею їздять археологи і поліцейські чини...».
Звісно, осторонь від вивчення археологічної спадщини нашої Звягельщини не залишилась і родина Косачів. Зазначені листи дуже красномовні, тому наводимо їх повністю (публікується вперше):
«Многоуважаемый Владимир Бонифатьевич.
Может быть, моё сообщение будет лишним, но я, на всякий случай, сделаю его, чтобы не пришлось жалеть, если Вы не получите сведения из других источников.
Дело в том, что в Новоград-Волынском уезде подле самого села Колодяжного (находящегося в 4 верстах от Мирополя, и в 7 верстах от железнодорожной станции Полонное) открылась, как кажется, очень интересная археологическая находка: обвалившийся кусок оврага обнаружил какую-то подземную каменную постройку с дверями, залитыми свинцом (так гласит рапорт становому приставу). Жаль будет, если Полонский пристав, хотя и даст знать Житомирскому статистическому комитету, но предварительно распорядится с находящейся своею, более, чем вандальскою, рукою, вскрыв постройку сам, как он, по слухам, собирается это сделать. Разумеется, кроме предположений, никто ничего определенного о склепе сказать не может. Один говорит «може, гроши», другой, любящий выпить, возражает — «може буты старый погреб с винами» и т.д., что несомненные уже обстоятельства дела такие: постройка до сих пор находится под землей, в пустынном месте, вдали от всякого жилья и даже с отсутствием теперь всяких следов построек вблизи оврага. Мне случалось бывать в этих местах: поверхность земли богата оврагами с маленькой речечкой, впадающей в Случь, которая (Случь) протекает тут же и имеет берег, обращенный к Колодяжному, довольно высокий, обрывистый. Между...».
На жаль, час і місце написання Олена Пчілка завжди ставила у кінці листа, чоловік — навпаки.
«1 ноября 1876 г. Мирополь.
Все эти дни в бури и метели, шатаясь по югу уезда, я чрезвычайно боялся, чтобы Вы, Владимир Бонифатьевич, не рискнули ехать сюда из-за развалин, о которых Вам сообщила жена, так как разочарование от этой поездки ждало бы Вас страшное.
Я был на развалинах и не нашел ничего важного, свинца никакого, дверей тоже не бывало. Всё это — фантазии рассказчиков. Кирпичная кладка не старая. Всё откопанное — не больше Вашего кабинета. Когда обнажились стены этой постройки, жид с 4 крестьянами разбили её, хозяйничали в склепе двое суток. Затем жид дал знать волости. Приехал становой и с целой деревней крестьян разметал большую часть открывшейся при обвале постройки. Продолжается ли она под горой — не знаю, нельзя определить. По разрушенному нельзя сказать, что это за постройка была, но можно предполагать, что или склеп, или погреба. Говорят, при становом нашли две человеческих косточки. Из рассказов, в этом с. Колодяжном был когда-то монастырь и могил много по горе. В одной из могил несколько лет назад рылись какие-то приезжие ученые, нашли скелеты (по одному в могиле) и с одного из скелетов взяли с руки перстень. Были ли другие находки — неизвестно.
Сообщаю всё это ради удовлетворения Вашего археологического любопытства задетого Ольгой. Петр.
Представьте: никак не нахожу Мунарева и Болохова! Есть Мухарев, есть Мирутин, а о Болохове и слыхать не слыхать. Но, впрочем, если я досижу здесь до весны, а Вы приедете в Болоховскую землю, то мы должны будем отыскать всё, что Вами обретено в летописи!
Желаю Вам с Варварой Ивановной и детьми всего доброго. П.Косач».
Перше питання — хто ж із них був правий? А праві були обоє. Адже Олена Пчілка перша звернула увагу В.Б.Антоновича на наявність у Колодяжному археологічної пам’ятки, що згодом виявилась городищем літописного Колодяжина, який у 1241 р. не змогли здолати війська Батия. Правий був і П.А.Косач — після двох діб праці «жида с 4 крестьянами» і «вандальской руки» станового пристава В.Б.Антоновичу у Колодяжному дійсно робити було нічого!
Але на цьому дослідження Косачів не зупинилось. У іншому листі (на жаль, маємо тільки фрагмент) Олена Пчілка пише про чутки і легенди, що ходять між народом, що у незапам’ятні часи на цьому місці було городище «по нинішньому — замчище», та і «рука» пристава виявилась не такою «вандальською». Зокрема, він визначив незвичну товщину стін, характер кладки на «свинцевому цементі», «цегла стара, якої немає», підкреслив «господствующие» положення місцевості. Тобто, врешті-решт більш правою виявилась саме Олена Пчілка. На жаль, документів про продов­ження і закінчення цієї історії ми не маємо.
Хтось скаже: ну, знов це Колодяжне. Дійсно, Колодяжне, але вже наше! Яку цінність мають ці листи у вивченні історії нашого міста? По-перше, з листа П.А.Косача слідує, що В.Б.Антонович націлював його на вивчення Болохівської землі і пошук її міст. По-друге, що чи за викликом, чи під час приїзду у гості, В.Б.Антонович, вочевидь, неодноразово бував у нашому місті та повіті, і вивчав старожитність нашого краю.
На жаль, більша частина листування до родини Косачів чи втрачена, чи досі не введена у науковий обіг. Нам досі не пощастило побачити жодного документа з так званого «львівського» архіву родини Косачів, який залишила у Львові у 1945 р. О.П.Косач-Кривенюк під час переїзду до Праги. А його передали згодом до АН УРСР, і де він?
Вивчення інших мате­ріалів особистого архіву В.Б.Антоновича принесло нам нові цікаві знахідки. Блок документів під назвою «Материалы для историко-географического словаря, собранные В.Антоновичем, выписки из разных источников про населенные пункты Новоград-Волынского уезда Волынской губернии» має більше десяти виписок по городищах і курганах нашого повіту із зазначенням джерела «Сообщение П.А.Косача». Серед них головна — про наявність саме двох городищ біля с.Ржадківка з зазначенням, що це городища стародавнього Звягеля.
«Реєстр городищ на Київщині і Волині» в архіві В.Б.Антоновича, складений за результатами анкетування волостей (кінець 70-х років ХІХ ст.), містить і копію донесення Романовецької волості про наявність лише одного городища біля с. Ржадківка. Але на полях Реєстру — малюнок рукою В.Б.Антоновича із зображенням вигину річки, другого городища і підписом «Рядом другое. Звягель». Тобто, малюнок красномовно свідчить: В.Б.Антонович ці городища оглядав раніше особисто.
До речі, анкета, розроблена Д.Я.Самоквасовим у 1873 р., містила питання про наявність легенд — по городищу Возвяголя ніяких легенд не вказано.
Звісно, за спогадами Олени Пчілки, родина Косачів дуже часто бувала в маєтку В.Д.Уварова у с.Олександрівка. Не побачити з лівого берегу, з маєтку, друге городище було неможливо. Ось таким чином, із листування, інших матеріалів і виходить, що першими відкривачами городищ літописного Возвяголя були не І.П.Русланова, М.П.Кучера і Б.А.Звездецький, котрий першим їх всерйоз розкопав, а саме П.А.Косач, В.Б.Антонович і, вочевидь, О.П.Косач, бо наведені вище їх листи підказують — без Олени Пчілки не обійшлось і тут!
Ось така була родинна археологічна справа Петра Антоновича і Ольги Петрівни Косачів на терені Звягельщини (Новоград-Волинського повіту) під час Звягельського періоду життя родини.
Знайдені листи — унікальне свідчення життя і справжнього українського патріотизму батьків Лесі Українки. Він проявився у даному випадку в наполегливому вивченні історії рідного краю, бережливому відношенні до її матеріальних свідчень, історичної пам’яті власного народу, що згодом вони передали дітям.
Р.S. У дні ювілею Лесі Українки пригадались слова М.Жванецького: «Все ж таки є щось в цьому грунті!», адже найбільш відомі згодом діти Косачів народились саме у нашому стародавньому місті.