ЧУДАСІЯ

Де він узявся — Павло Свиридович навіть і збагнути не встиг. Наче той з неба впав. Тільки мах-мах жезлом і — стоїть, мов скеля!
Треба спинятися.
А даішник:
— Знаєте, чого я вас спинив?
— Поки ні, — хитає головою Павло Свиридович. А потім, — Хоча, здогадуюся.
Автоінспектор:
— І чому?
Павло Свиридович ворушить бровами і скеровує очі на свій піджак, на те місце, де у нього, за всіма швацькими правилами, має знаходитися кишеня. А відтак:
— Ну, того… Того, ну…
Лейтенант наче, не розуміє:
— Що, «того»?
Павло Свиридович аж трошки розсердився: «Перший раз на посту чи що?».
Допомагає:
— Ну, того: ма-а-а-а…
Даішник, ніби не тямить, питає:
— Маму?
Водій «Жигулів» пожвавішав:
— А вам і мама потрібна?!
Автоінспектор ще більш посерйознішав.
— А в салоні і мама є?
У Павла Свиридовича напруга зникла:
— У салоні немає. Мами. Вона вдома. Але коли що, то я її зараз доставлю.
— Не треба! — категорично заявив цар доріг, полів, кущів…
— Так ось я й кажу, — вистромив голову у віконце господар чотириколісного доходяги, — що ви хочете ма-а-а-а-а… Ну, мані, йо-ма-йо! Мані, мані, мані!..
Даішник ошелешив:
— У вас номер забризканий! Витерти потрібно!
Павло Свиридович вибравсь із салону. Витер шматкою багнюку. Відтак:
— Тепер штрафуватимете?
— Ні! — категорично каже лейтенант.
— А навіщо тоді спиняли? — годі зрозуміти водію.
— Щоб ви грязюку витерли. З номера.
Власника авто охопило сум’яття. Головою — круть-верть. Ні, наче не «Скрита камера» знімає. Питає:
— І що мені тепер робити?
— Їдьте!
— Їхати?! А ма-а-а-а-ма…
— Та їдьте, кажу, щоб вас!..
— Їду, їду! До побачення!
— Щасливої дороги!
— І вам ті-тієї ж.
Павло Свиридович поїхав. Він ще довго губився в здогадках: навіщо його таки спиняв автоінспектор? Через заляпані номери? А чого ж тоді не оштрафував? Чудасія якась! Такі ж жнива усюди! Такі жнива!..
Та не знав Павло Свиридович іншого. Саме в цей час спеціальна бригада із міністерства даного відомства проводила перевірку своїх «менших» співробітників.