ДІЛА ІНТИМНІ!..

Іван Вікентійович цього дня дещо запрацювався. З роботи вийшов на годину пізніше. Дорогою згадав, що потрібно зробити декотрі покупки.
Щось собі думаючи, забіг до першого-ліпшого магазину. Вскочив і… закляк.
А молоденька чорноока продавщиця без жодних емоцій спитала:
— Що із асортименту вас цікавить, шановний?
Іван Вікентійович на це лише заплямкав пересохлими губами.
А дівчина, наче запрограмований робот, сказала:
— Якщо ви хочете придбати товар оптом, то для вас у нашому магазині існує додаткова знижка. Можемо також надіслати товар поштою або кур’єром. Га?!
Іван Вікентійович аж підскочив.
Чорноока, очевидно, вже почала хвилюватися. Але знову завчено зацвірінькала:
— То що вам, шановний? Може, ви хочете урізноманітнити своє одиноке життя? Внести щось нове? Чи хочете зробити сюрприз вашому партнеру?
Іван Вікентійович, вирячивши очі, дивився на вітрини.
Продавщиця нагадала про себе:
— Ви самотні? Одружені?
На це запитання Іван Вікентійович кивнув. Двічі.
Чорноока такий жест зрозуміла по-своєму.
— У такому випадку, у нашому асортименті є унікальні маскарадні костюми, гелі, краплі, косметика, еротична білизна і взуття, збуджуючі засоби, секс-меблі, пікантне відео. А в якості приємного подарунка, можете купити олію для масажу чи косметику з феромонами. У нас найкращий асортимент! Відмінні ціни! Найкращий сервіс!
У голові Івана Вікентійовича відстукало: «сексі». І від ніяковості його аж пересмикнуло. Бо ж народився в Радянському Союзі, де сексу не було! Він закрив очі й подумав: «Куди це я потрапив? Треба звідси тікати!»
Не вдалося. Десь узялася огрядна жінка. В коротких шортах і топіку. Чи в ліфчику. Коротше, її масивні груди прикривало щось вузьке. Підійшовши до прилавка, безцеремонно повідомила, що вона — жінка самотня, а відтак, знаюче, додала, що їй треба те-то, те-то, те-то…
У Івана Вікентійовича розболілася голова. Він із жахом напівобернувся, шукаючи вихід. Не судилося. На його плече несподівано лягла важкенна рука дамочки без комплексів.
— Дєд! — пробасила та. — Чьо, дєвку нада? Надувную? Может, я сойду, а? Ха-ха-ха!
У Івана Вікентійовича від того реготу, аж коліна зігнулися. А нижні кінцівки свинцем налилися. Хотів рушити до дверей, а — зась!
Збоку прогриміло:
— Ну, чьо, дєдуля. Я скупілась. Может, зря, я скупілась, а? Ха-ха-ха!
І вона «вихахакалася» з інтим-магазину.
Чорноока дівчина, яка скидалася на продавця садового інвентарю, спитала:
— Шановний, щось вибрали?
Іван Вікентійович нарешті вичавив:
— Ноги чогось не слухаються.
— А ви не соромтеся. Всі так починають. Ви виберіть товар, а я покажу, як ним користуватися.
Іван Вікентійович голосно гикнув. Потім ще раз. Ще…
До магазину влетів шкет невизначеного віку. Захекано спитав:
— А у вас є така штука… Така штука…
— Яка?
— Ну, для дівчини.
— А що для неї потрібно?
— Щоб, тіпа, це… Ну, щось капнуть і понеслося!
— А може, тобі ще ляльку надувну дати?
— Нє, ляльку не нада. Друг брав. То під час цікавого моменту лялька бабахнула. Тепер друг постійно смикається. І заїкається. То що, є у вас ота така штукенція, щоб…
— А паспорт у тебе є?
— Вдома.
— Приходь із ним, тоді й побалакаємо!
— Прийду!..
Іван Вікентійович був схожий на вареного гриба. Підберезника. Підтоптаного.
— Шановний, то ви щось надумали-таки? Не соромтеся. Вибирайте. Ми вміємо берегти таємницю. Про це ніхто не дізнається!
Іван Вікентійович якось неприродно хихикнув, нервово колупаючись пальцями в зубах, а відтак цілком серйозно спитав:
— А ковбаски у вас немає?
Чорноока продавщиця аж пожвавішала:
— Ви маєте на увазі…
— Ні-ні-ні-ні! Натуральної! Тобто, їстівної.
— Ну, дядю шановний, ви даєте! Ковбаса — в гастрономі навпроти! Їстівна! Я тут цілу годину жили із себе витягую…
— Здрастуйте! — до прилавка підскочив моторний дідусь, щільно весь одягнутий у шкіряне. Навіть шнурки на туфлях теж були шкіряні. «Парень» аж вилискує! — Мені б, кралечко, одеколончику! Ароматизованого!
— Ще щось братимете?
— Ясний перець! Це тільки початок!..
Що там ще купував хвацький дідусь Іван Вікентійович уже не бачив. Ноги ожили, і він, скориставшись моментом, вичовгав із інтим-шопу. На вулиці втягнув повні груди свіжого повітря. Яке життя прекрасне!
Вдома було не прекрасно. Емілія Іларіонівна зустріла чоловіка з войовничим виглядом.
— Я все бачила! — заявила, зиркнувши з-під лоба.
Іван Вікентійович, нічого ще не розуміючи, спробував відбити атаку:
— Що саме, люба?
— Як ти заходив до того магазину.
— Якого? — спитав Іван Вікентійович дружину, а сам сумовито подумав: «А казали, що вміють тримати таємницю».
Емілія Іларіонівна продовжила допит:
— Я їхала в автобусі і бачила як ти туди заходив. Чого заходив?
— Ковбаски купити.
— Ков-бас-ки??!
— Копченої. Ковбаски.
— Та-ам?!
— А звідки я знав, що «та-ам»?
— Так усюди ж вивіски висять: «Продукти», «Перукарня», «Банк». У банк чого не зайшов?
— Не встиг. Завтра гроші зніму. Між іншим, нічого страшного там такого вже й немає. Народ туди ніби за продуктами ходить.
Емілія Іларіонівна, котра також народилася і виросла в країні, де сексу не було, вперла руки в боки:
— Ну-ка, ну-ка, ну-ка, ну-ка! Куди ходять? Чого ходять?
Іван Вікентійович заточився:
— Куди?.. В банк… А потім — за продуктами.
— Що ж, — примружившись, хмикнула дружина. — Тож завтра ти йдеш у банк, а я — за... продуктами!