ТОБІ, ЛЮБА, ЦЬОГО НЕ ПОЯСНИТИ...

— Привіт, коханий!
— Привіт, люба!
— Щось я тебе погано чую.
— Такий зв’язок. Коли приїдеш?
— У неділю.
— Як справи?
— Нічогенько! А в тебе як?
— Усі по норах!
— Знову кидаєш курити?
— Кидаю, ех-хе.
— Перестав би вже дурницею займатися.
— Тобто?
— Ти вже або кури, або не кури! А то кидає, то починає. То знову кидає і знову у нього «всі по норах»! Дивися там, не ображай мені кицьок.
— Постараюся.
— Не «постараюся», а не ображати!
— Слухаюся!
— Щось ти підозріло слухняним став! Там у тебе, часом, більше ніхто не сидить «по норах»?
— Людочко! Я ж тільки тебе кохаю! Ну, буває іноді, що око кудись мимоволі колихнеться…
— Я тебе «колихну»! Все починається з малого! Знаєш заповідь: коли одне око згрішило, — вирви й друге!
— Людочко, тільки без цих диких сентенцій! Тут і так відчуття, наче я бомба, яка ось-ось може вибухнути.
— Гаразд, я пожартувала.
— А ти думала, що я зараз кинуся кліпавки собі виймати?
— Ти виймеш! До речі…
— Що, кохана?
— Ні, я тебе щось не впізнаю!
— Так курити ж кидаю. Злий джин вилазить, добрий — влазить.
— Мене аж пересмикнуло!
— Від чого?
— Уявила, як твої «джини» міняються місцями. До речі, я, мабуть, днів на два затримаюся.
— А це вже цікаво!
— Це не те, що ти подумав, Віталику!
— А що тоді?
— У мами ще трохи роботи є. Та й якраз минеться твій курильно-кидаючий синдром. Чого ти там цмакаєш?
— Аїр жую.
— Навіщо?
— Перебиває потяг до куріння.
— Ти ж раніше зернята гриз?
— Не той ефект. Та й зубів шкода. Лишилося, як у
зайця.
— Ох, це куриво! Знайшов проблему! Взяв та й викинув ту пачку! І забув про неї!
— Тобі, люба, цього не пояснити. Це те саме, що розповідати ескімосу про глобальне призначення холодильника.
— Сам придумав?
— Десь почув.
— Гаразд, тримайся там. Я хоч і далеко від тебе, але завжди поруч із тобою. Цьом-цьом!

Марк Твен колись зізнався, що кинути курити дуже легко. А потім неодмінно додавав, що сам кидав сотню разів.
Кидав курити і Віталій. Щоправда, не сотню разів, як американський класик, а в кілька разів більше! Було різне: рвав цигарки на шматки, топив в унітазі, в болоті, в калюжі, викидав неповні пачки у сміття, в кущі, в камін… Бозна-що тільки з ними не робив! А вони, хай їм грець, знову знаходили Віталія!
Найдовше без цигарок міг протриматися місяці три, найменше — півтори години. Причин закурити знову було безліч. Зазвичай, «висмалити» цигарку дуже вже кортіло під час якогось сабантую. Це супроводжувалося таким самозаспокоєнням: тільки одну — і все!
Але після тієї «одної» була друга — і «все», потім третя — і «все», потім…
А потім — все спочатку!
На роботі вже до цього звикли. Питають:
— Віталіє! Ти знову смалиш? Ніби кидав.
— На вихідних покину.
З іронією уточнюють:
— На яких саме?..
Таких «вихідних» було не злічити!
Потім пішли дати. Віталій себе програмував: докурю до Нового року, а далі — все!
Після Нового року — Різдво.
«Ну, після Різдва вже…»
Затим — неочікуваний виїзд на природу.
Сніг! Ліс! Друзі! Багаття! Юшка! Шашлички! До шашличків!
Е-ех!
І «програма»… дає збій!
— Дай закурить.
— Ти ж покинув!
— Та як же ж тут кинеш! Коли тут же ж!..
Наступного дня: «Все, треба дотягти до вихідних і — зав’язувати! Зав’язувати з усіма шкідливими звичками! Бо одна тягне за собою другу!».
Йдучи в п’ятницю з роботи, Віталій навмисне не купив цигарок. А зранку в суботу почало шкребти в грудях. І все одразу не так: кицьки не так ходять по хаті, дружина не так ставить чайник на плиту, по телевізору не та йде програма, взуття в коридорі стоїть теж не так!..
У попільничці знайшов кілька бичків. Викурив. Попустило. І кицьки вже, начебто, так як треба почали по хаті ходити, і чайник правильно на плиті примостився! І…
І що далі? Кидати-то якось треба!
Віталій пригадав, як кидав курити перший раз. Як було добре! Варто було не покурити один день, і потяг до цієї поганючої звички пропав. Тепер одного дня мало! Днів зо п’ять треба! І все одно якийсь час іще тебе десь там воно окаянне смокче! Шкребе! Ех, якби цей розум та тоді!..
Днями до рук Віталія газета потрапила. В очі кинувся заголовок: «Наслідки куріння». Пишуть: «Куріння є причиною багатьох страшних хвороб. Це — серцеві захворювання, бронхіт, емфізема, аневризми, інсульт, сексуальне безсилля, хвороби очей, що можуть призвести до сліпоти, проблеми із судинами, підвищує ризик виникнення таких видів раку як: рак легенів, гортані, порожнини рота, глотки, стравоходу, шлунка, нирок, шийки матки, сечового міхура…»
Бррр! Жах! Від прочитаного Віталієві здалося, що в нього одразу заболіли всі органи. Навіть волосся на голові та нігті на руках і ногах!
А вночі Віталію приснився сон, ніби він курить. Пожадливо, глибоко втягує в себе дим, а накуритися не може. Знову затягується. Аж раптом цигарка, клята, швидко згоряє і так запекло в руки…
Прокинувся в поту. Пальці вже не печуть, вони вже болять. Виявляється, вві сні покусав їх.
Бісівська звичка! До травматизму навіть призвела!
Віталій якось вичитав, що тютюнові компанії у виробництві цигарок додають усілякі добавки, котрі в курця викликають ще більшу нікотинову залежність.
«Ні! — подумав Віталій. — Все одно здолаю цю звичку! Цікаво, чи подолав її Марк Твен? Зрештою, що тобі до нього? Про себе подумай!»
День пройшов ніби спокійно, без особливих нервових зривів.
Але під вечір почалося: під грудьми щемливо засмоктало, знову все почало дратувати. А тут, як на зло, ще потрапила на очі котяча «шкода». Біля холодильника.
Нікотиновий монстр одразу прокинувся. Віталій заревів:
— Ти не знаєш, куди ходити треба, га??! Та я тебе зараз носом туди!!!
Котячий ніс не постраждав. Двері надвір були відчинені…
Поніс собаці їсти.
Пес, побачивши, що в його господаря щось не те з настроєм, про всяк випадок глибоко заховався в буді.
Тут сусід подзвонив:
— Віталіє! Зайди-но. Справа є.
Зайшов. Сусід удома був не один. На столі — пляшка, ковбаска…
Вмить у Віталієвому роті з’явилася слинка...
А тут по телевізору якраз почали показувати передачу «Легенди бандитського Києва». Її ведучий Спиридон Тевельов традиційно закурив «біломорину».
Віталій відчув, як про себе, ниючи, нагадали легені. Мовляв, дай димку! Димку дай!
І чергова боротьба: «Може, ще разок? Сьогодні? І точно все!»
Вмикається друге «Я»: «Але ж цим не закінчиться! Після цього підеш до магазину, купиш цигарок, пива. І знову пішло-поїхало!»
Перше «Я» вагається: «Не «поїде». Разок — і зав’язую!»
Друге «Я» іронізує: «Таких «зав’язок» було вже сотні разів!»
Перше «Я» здається: «Гаразд, гаразд. Не буду».
Віталій чемно подякував сусідові за щире запрошення і, зіславшись на якийсь клопіт, пішов додому. Проте, до магазину таки пішов.
— Дайте мені буханку хліба, кіло цукру, пачку масла…
І голова зрадливо повертається до тієї полиці, де лежать цигарки.
І знову сутичка між двох істин:
«Купуй свої червоні «Прилуки!»
«Ні!»
«Слабак!»
«Від такого чую!»
«Купуй, кажу!»
«А я кажу, ні!»
«І з ким справу маю!»
«Ти хочеш моєї смерті?»
«Ні, не хочу».
«То куди мене штовхаєш?»
«Курити хочу!»
«І я хочу! Але і не хочу»!..
Можна було збожеволіти. Але таки не купив! Ура! Ще одна перемога! Нестерпне бажання закурити минулося, відійшло. Ві-дій-шло!
Ну й деньочок!
Через кілька тижнів з курточки Віталія зник сигаретний запах диму. Приємно! Зникли з кишені і залишки тютюну, що завше висипався з пачок. З’явилися «зайві» гроші. Скільки-то їх викидалось на цигарки? Двісті-двісті п’ятдесят гривень у місяць? А в рік?
Приблизно дві з половиною тисячі! І це стільки платити за те, щоб тебе скосив інсульт? Інфаркт? Щоб… Ні, досить! Досить випробовувати долю!

— Алло! Привіт!
— Привіт!
— Я завтра приїжджаю!
— Прекрасно!
— Скучив?
— Ну…
— Що, ні?!
— Та скучив, скучив! Як мама?
— Жива-здорова. Чим займаєшся?
— Ялинку розбираю.
— Навіщо? Що тут уже до восьмого березня лишилося?
— Та тут контролер приходив… Ну… Коротше, показники з лічильника знімати. Подивився на нашу ялинку, почав потилицю чухати, а потім і питає в мене: «А який сьогодні день?». Людей з пантелику збиваємо.
— Та яке їхнє діло! Хай би ще постояла.
— Ну, я ще не всю розібрав. А чого! Можна й нарядить. На «восьме» тобі подарунок буде!
— Я так і знала, що зараз таке скажеш!
— То наряджати?
— Наряджай! І того, як там нікотиновий дракон поживає?
— Водяний.
— Я не про гороскоп китайський.
— Усе спокійно.
— А киці?
— Лежать. Уже навіть припухли.
— Як припухли?! Як лежать?!
— Рядочком. Під батареєю.
— Що ти з ними зробив??!
— Відгодував. Щоб у критичні моменти під ногами не плуталися.
— Дивись мені там!.. То що, приїжджати можна? Курити кинув?
— А що там люба, його кидати? Досвід же маю! Приїжджай! Чекаю.