ЖЕРТВИ МОДИ

Мода… Чого заради неї не зробиш! На які жертви тільки не підеш, аби тримати стиль!
Он іде одна. Жертва. Він? Вона? Воно?...
Вся голова в залізяках. Тобто, у пірсингах. Залізяки — у вухах, залізяки — у бровах, залізяки — в носі, залізяки — на губах, залізяки — на язиці, залізяки — на підборідді… Мабуть, і під штаньми залізяки є.
Ну, чим не абориген із африканського племені Тумба-Юмба?
Тільки там зараз тепло. А в нас — мінус двадцять! І ті залізяки-пірсинги до тіла нашого поліського тубільця аж попримерзали! Намертво!
Зупиняю задубілого екстремала.
— Як самопочуття? — цікавлюсь.
— Га-а-а-а-а? — протяжно-пригальмовано «акає» металоносець і дивиться якось дивно-дивно, наче крізь мене.
— Обличчя в тебе, — кажу, — мов шматок льоду. Додому чеши!
— Всьо ні-ща-ак, ба-атя, — ковтаючи слова, проказало тіло із залізяччям і «пофорсило» далі, як робот, ледь переставляючи ноги.
Та спробуй ті кінцівки підніми, коли до черевиків «приштамповані» металеві підошви, завтовшки з десять сантиметрів! А щиколотки обвиті ланцюгами з неіржавіючої сталі!
Держи фасон! Мода!
А он іще одна жертва моди дріботить назустріч. Простоволоса. З вилиць спадають довгі локони. Засніжені. Юначка в коротенькій легкій курточці, в капронових панчішках, у легких напівчобітках. Сніг — на голові, сніг — на щоках, сніг — на віях, сніг — на бровах, сніг — на вусах… Ні, то не вуса, то стільки снігу намело під ніс. Ну, просто «Міс-Сніговичка-2012»!
Щоправда, без залізяк. А може, вони під снігом? Ні, з-під нього, здається, пробивається косметика. Тіні. Скоро і вони зникнуть.
Проте, крокує граційно, впевнено, гордовито! Просто модель! Якщо бурульки з носа позбивати.
Це вона сьогодні шикує! А завтра здивовано спитає: «І чого це я почала... впісюватися?!»
Краса вимагає жертв!..
Он парочка йде. Молодята! Вона — у плетеній шапці, в довгій шубці. Він — герой! Для форсу шапку не надягнув. Зате на шию почепив масивний золотий ланцюг, який уже встиг, як і в «пірсингіста», до тіла примерзнути! І його тонка коротка шкірянка також, мабуть, примерзла! Принаймні таке складається враження.
Однією рукою парубчак під руку тримає панночку, друга — в кишені. Мерррзне!
Я в юні роки також пробував так ходити. Доходився. Ледь вуха не повідпадали. Іще зараз про себе мої «локатори» нагадують. При найменшому морозі їх уже вкутувати треба.
Бережіться! Бережіть вуха! Бережіть носи! Бережіть і те, що нижче носа!
Моя дворняжка Руда («клоп» такий малий) у ці великі морози вигнала з теплої буди Річі, якого, до речі, терпіти не могла.
Річі — собацюра такий. Нічогеньке «телятко». Помісь вівчарки з бультер’єром.
Так ось, шурхнула тишком Руда не в свою «хату» і — зачаїлася!
Пес так здивовано подивився на свою халабуду, потупцяв на снігу, а відтак невдоволено почав гавкати, мовляв, з якого це ти дива сюди вскочила?! Ти ж адресу переплутала! Ану вилазь!
Не вилізла. Річі знову: гав-гав-гав! А та — пищить жалісливо.
Пожалів її Річі. Заліз у буду. А що, холод — не тітка! За двадцять! Було. Так разом і пережили тріскучі морози. Тільки морози перенесли, більш нічого. Шури-мури на весну лишили.
Бачте, навіть собаки розуміють, що у сильні холоди треба вуха берегти!
І не тільки вуха!..
Пильнуйтеся!