КАЛЕНДАРИК-ПЕРЕКИДАЛИК

Сидить дід Пилип на дивані й гортає перекидний календар.
— Де це ти його, старий, узяв? — спитала баба Килина, ввійшовши до кімнати.
— Онук дав, ге-ге! — сміючись, відказав дід Павло.
— А чого регочеш, наче дідька безрогого побачив?
— Та тут таке понаписували!
— Кумедне щось?
— Послухай-но. Ось, наприклад: «Всесвітній метеорологічний день»!
— Ти, часом, не захворів? Що ж тут смішного?
— Бо брешуть! Ще свято їм давай! Он один канал каже, що дощ буде, інший — сонце. А насправді град лупить! А оце «другий» взагалі уже який день до десяти тепла обіцяє вночі, а воно морозом чавить. Хіба не смішно?
— Хм. Плакать хочеться.
— Чого?
— Бо буряки померзли.
— Та скільки там тих буряків? — дід Павло на те. — Або ось послухай: «День Служби безпеки України». А… Ага, цих чіпати не будемо. Хай їм Бог дає здоров’я! Я інше хотів прочитати.
— То читай уже той календарик-перекидалик! — бабу Килину те чтиво почало інтригувати.
— «День банківських працівників».
Стара розчаровано:
— І тут немає з чого пупа дерти.
— Та то я так. Усе підряд почав читати. Може, Юлька до Нового року нам подарунок зробить, ще по тисячі підкине.
— Еге, підкине!
Дід Пилип не зрозумів іронії:
— Справді?! Коли?!
— Коли рак на горі свисне!
— А-ааа, — дійшло діду. Відтак, прочитавши не вголос про «Міжнародний день боротьби з тютюнокурінням», прикурив цигарку і перегорнув сторінку календаря. Потім мовив: — Та-ак! Що там у нас далі? Ага! «Міжнародний день збереження озонового шару».
— А це як? — не дібрала стара.
— Хм, от штука, — дід Пилип почухав потилицю. — Мабуть, у цей день треба економити повітря.
— Не дихати чи що?
— Напевно.
— От що роблять, га?! Вже й дихать не дають! Читай далі!
— День Ефіопії в Україні.
— Це що, — питає баба Килина, — оці аф… уф… оф…
— Ефіопи!
— Еге, афінопи. До нас цього дня з’їжджаються?
— Еге.
— Навіщо?
— На роботу. Футболістами, радниками депутатів… Так, що там наступне? «Міжнародний день боротьби з бідними… Ні, з бідністю».
Стара іронічно кинула:
— І цього разу бідність знову перемогла!
— «Всесвітній день середовища проживання», — прочитав старий і глибоко замислився.
Баба Килина занервувала:
— Чого заціпило? Якщо недобираєш, то це йдеться про пацюків, тарганів. Це у них середовище проживання. Що там далі?
— «День залізничника».
— Ой! — похопилася стара. — Дизель на Житомир ще не пішов?
— Не чути було. А що?
— Що, що! Поки ж не про-йде, Манька не видоїться.
— А-а. «День працівників сільського господарства».
— Це вже про нас!
— Ні, про тих, колишніх. Нас уже нема. Далі: «Міжнародний день терпимості».
— І як же це тлумачити?
Дід Павло занепокоївся. Відтак, пригладивши вуса, мовив:
— Цього дня жінки чоловіків відпускають у будинки терпимості.
— Що-о??? — баба Килина вперла руки в боки. — Ще не набігався?!
— Та де ж я бігав? — ангелом озвався старий, сидячи на дивані під образами. – За тобою ото тільки і бігав.
— Годі брехати! — стару вже годі було спинити. — Знамо діло, як було! Все село гуло!
Дід відбуркнув:
— Менше слухала б той гул. І — « День скасування рабства».
І це вийшло бабі на руку. Тож, випнула груди:
— Завтра їсти варитимеш собі сам!
— А це чого раптом?
— А я що тобі — рабиня?
— Хм… Варить так варить. Так. «День міліції», Килино!
— Агов?
— Бражку добре заховала?
— А що?
— Може, знову рейдовики нагрянуть. Труситимуть. Шкода, коли знайдуть.
— Не знайдуть.
— «День вшанування учасників бойових дій на території інших територій».
Пам’ятаєш, Килино, як я до тебе до заміжжя ходив? Ох і бої були!
— Знову ти про терпимість?!
— Ну чого…
— Та й хіба ти до мене спочатку бігав? Якби Ганька гарбуза не піднесла, та я тебе не пожаліла, ще на тині кряком сидів би!
— Ох, ох, ох! Сидів би! — образився старий.
А баба:
— Ну, досить уже дурницею бавитись.
— Чого б то?
— Бо сьогодні Міжнародний день прав людини. Маю я право на відпочинок?
— Ех-хе-хе, — зітхнув Дід Пилип і заховав перекидний календар у тумбочку, до кращих часів.