Художник Марунчак малював картини лівою рукою — праву втратив на війні

УНІКАЛЬНИЙ ПІД’ЇЗД, ДЕ ЖИВ ХУДОЖНИК, СХОЖИЙ НА КАРТИННУ ГАЛЕРЕЮ
З вигляду — це звичайна дев’ятиповерхівка у якій розташовано Пенсійний Фонд. Втім, один з п’ідїздів у ній дуже незвичайний, більше схожий на картинну галерею. Явище це, можна сказати, унікальне, бо ніде у світі ви не знайдете галерею з дев’яти поверхів. А у Новограді така є!
На кожному поверсі тут, просто на стінах, намальовано картини. Автор живопису — колись відомий у місті художник Степан Марунчак. Вже понад 17 років Степана Тарасовича немає на цій землі, втім його роботи продовжують дарувати людям естетичну насолоду і позитивний настрій — не кожен день, зайшовши у якийсь під’їзд, можна побачити таке диво.
— Ми разом цю ідею втілювали у життя, — розповіла сусідка Ольга Ісаківна ­ШАЯХМЕТОВА. — Стільки планів було, Степан Тарасович хотів ще й стелі розмалювати, але не встиг…
У цій історії багато цікавого. Те, як усі мешканці радо відгукнулися на творчу ідею і підтримали її, дружно зібравши гроші на фарби. Як Марунчак днями розмальовував стіни, а сусідка Ольга Ісаківна носила за ним табуретку — не кожна людина у поважному віці в змозі провести цілий день на ногах, а художник ще й був учасником Великої Вітчизняної. Тож вік давався взнаки.
Втім найцікавіше у цій історії те, що свої картини Степан Тарасович малював… лівою рукою — праву втратив на війні. Мало того, що навчився після того жити з однією, ще й Бог наділив його особливим талантом. Правду кажуть, коли він забирає щось у людини, то дає натомість незрівнянно більше. Степан Тарасович ­отримав дивний дар малювати, а ще — бажання дарувати людям радість, світити і горіти творчістю.
І те, й інше у нього вийшло якнайкраще. Бо, навіть після прощання із цим світом, Марунчак не пішов назавжди, залишивши по собі яскравий слід — свою творчість. Його картини — це захоплення світом природи: завжди неповторної, захопливої, життєдайної. Колись свої роботи автор виставляв у книжковому магазині «Лілея», придбати їх міг кожен охочий. Багато позитивних відгуків про земляка почула я від людей, готуючи цей матеріал до друку. Хороший сусід, друг, людина, митець. Хіба не варто прожити заради цього життя? Варто.
Сусіди художника до цього часу доглядають і бережуть його творчість. Щоправда, не усі картини вдалося зберегти. Але якась особлива атмосфера, створена творчою людиною, залишилася тут. Ніби нагадування іншим — залиш після себе слід. Залиш щось таке, за що люди скажуть тобі колись спасибі. Навіть, якщо тебе вже не буде поруч…
Цікаво, що, вирішивши написати статтю саме про цю людину, якої вже немає давно, ми несподівано виявили, що практично у кожного в нашому колективі, вдома чи у знайомих є картини Марунчака. Навіть у нашій редакції є, — приємно здивувалися ми на планерці, одночасно піднявши голови на картину, де зображено осінній пейзаж на лоні річки. У куточку — підпис «С.Марунчак», ніби передав нам привіт художник. Адже цими днями майстри живопису відзначили своє професійне свято. Тож цей матеріал — свідчення простої істини: те, що справді цінне, — не забувається і шанується повсякчас.