«Спи, Панасику!»

Хвилин тридцять тому по­дружжя Шворганів лягло спати. Дружина наче заснула, та ось чоловіка сон не бере.
Панас (легенько штурхає свою половину в бік): Галю?
Галина (зненацька сіпається): Га?! Що?!
Панас: Не спиш?
Галина: Саме задрімала. Що трапилося?
Панас: Я вчора у Чорногузи їздив?
Галина: О Господи! Знайшов час, коли питати!
Панас: То їздив чи…
Галина: Та їздив, їздив! Пити менше треба!
Панас: Та я тільки при­гублював.
Галина: Напригублювався! Як колоду додому привезли!
Панас: Хіба хочеш? Мусиш! Інакше ніяк. Виснажуюсь я, люба. Скільки витрачаю сил, скільки нервів. І все заради тебе, заради людей! То, кажеш, у Чорногузах був?
Галина (лагіднішає): Був, Панасику, був.
Панас: І борошно з гречкою довіз?
Галина: Довіз. У записнику твоєму відмічено. Ех-хе-хе… Добрий ти, Панасику.
Панас: Та… який там…
Галина: Недооцінюєш ти себе. Люди тягнуться за тобою, довіряють.
Панас: Так, так. Тягнуться. Довіряють. Бо хто їм допоможе, як не я?
Галина: Молодець, Панасику! Та, давай спатки.
Панас: Добре, давай. Та ось думки так і рояться в моїй турботній голові. А в Дівоче Поле я навідувався?
Галина (бурчить): Навідувався. В блокноті запис є. Може, і до Маруськи на пироги заглядав?
Панас (напружується): Що ти! Що колись там з нею було, то тепер уже не є! Ні ногою! Віриш?
Галина: Вірю. Але дивися мені, а то без наслєдства лишу! До голови заходив?
Панас: Аякже! В першу чергу! До самісінької сільради під’їжджали! Довольни-ий!
Галина: Ще б пак! І в брата був?
Панас: Не застав. На полювання він подався.
Галина: Про сестру не забув?
Панас: Чию?
Галина (різко зводиться на лікті, сердито): Мою! Ольгу!
Панас: А-а. Звичайно, звичайно. Два пакети запер. І олійка там, і порошечок пральний, і цукорчик, і папірчик туалетний, і мильце. Таке і таке. Крупи. Консерви.
Галина (позіхає): Молодець! Спи!
Панас: Сплю, сплю.
Минає хвилин тридцять. Панас знову штурхає дружину в бік.
Галина (спросоння схоплюється): Що?! Га?!
Панас: Люба, А в Кулішах я був?
Галина: Та був! У записнику… Ти коли вже заснеш, га? Мені вранці на роботу!
Панас: І мені їхати треба.
Галина: То спи крячкою!
Панас (серйозно): Це як?
Галина (вже майже вогнем сипле): Зараз встану і покажу як!
Панас: То це жарт?
Галина: Панасику, заблуканий ти мій у просторі! Спи! Спи! Спи!
Панас: Якась ти, Галинко, дивна сьогодні. Гіпнотизуєш?
Галина: Ні, прибити тебе хочу. Та немає чим!
Панас (жартома киває на тумбочку): А ти он тією книжкою!
Галина: Заважатимеш спати — гепну!
Панас: Гаразд, віддаюся в лабети Морфея!
Пробігла, може, година. А може, й більше. Панас знай своє — штурх, штурх…
Галина (її аж підкидає на ліжку): Що?! Куди?! Га?!.. А! Це ти, люципере!
Панас: Ти мене, кохано, вибач. Спокою не маю. А на хутір Нехристі я заїжджав?
Галина (крутить головою праворуч-ліворуч): Я тебе, нехристе, зараз вкладу! Я тебе зараз…
Вона хапає з тумбочки товстелезний том і справді гепає ним по тім’ячку чоловіка. Той, на диво, замовкає. Засинає. Навіть починає посапувати. А відтак крізь сон солоденько шепоче: «Дякую, люба!».
Галина (тихенько на вухо Панасу): Спи, спи мій кандидатику-депутатику. Спи, а то я завтра виборами займуся!