Поминання 45/2012

Есть сила, что может отнять жизнь, но с памяти родных — никогда.

11 ноября — 9 дней, как внезапно ушёл из жизни дорогой и родной наш человек, муж, сын, дедушка — Василий Иванович КРАВЧЕНКО

Ты рано ушёл от нас, наш любимый! Любим тебя, гордимся тобой. В памяти нашей всегда ты живой. Не слышно голоса родного, не видно добрых, милых глаз. Зачем судьба была жестока? Как рано ты ушёл от нас. Великой скорби не измерить, слезами горю не помочь. Тебя нет с нами, но навеки в сердцах ты наших не умрёшь. Скорбим все мы.

Жена, дочери, зятья, мама, внуки

7 листопада минуло 2 роки, як нестало дорогої і рідної нам людини — Володимира Федоровича ІВАНЧЕНКА

Плаче серце, біль не передати. Сумуємо і пам’ятаємо кожну хвилину. Важко підібрати слова, щоб ними виміряти наш біль. Пам’ять про тебе буде завжди жити в наших серцях. Вічний спокій тобі, рідненький.

Сумуємо дружина, син, онук, рідні

7 листопада минуло 2 роки з дня смерті директора міської друкарні Володимира Федоровича ІВАНЧЕНКА

Світла пам’ять про Вас — назавжди в наших серцях. Хай свята земля береже Ваш вічний сон. Нехай усі, хто знав Вас, згадають та пом’януть добрим словом. Царство Небесне і вічна пам’ять.

Колектив міської друкарні

8 листопада минуло 40 днів, як перестало битися любляче серце нашого дорогого Франца Станіславовича МАЦУЛЕВИЧА

Якби ти міг довше жити, — були б щасливі внуки й діти, але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Тебе ми будем пам’ятати, ти був найкращий в світі тато, таких, як ти, не забувають,таких лиш вічно пам’ятають. Мабуть, Господу потрібні найкращі. Нехай свята земля береже твій вічний сон. Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

Вічно сумуючі дружина, діти, внуки, правнуки

Достигла червона калина, комусь рік новий дарує життя.

А мати виглядає сина, ніби вернеться з небуття.

9 листопада минає рік, як трагічно пішла з життя дорога нам людина — Анатолій Сергійович КОТ

Надворі осінь золота, а в серці — сум і біль. Пекучий біль, який не можна загасити, як важко нам без тебе жити. Прости, що мало літ тобі відміряло життя. Прости, що ми живем — тебе нема… Всі помисли звертаються до тебе і квітами лягають до землі. Чому життя таке несправедливе. Добрим людям — доля ­нелегка і доля випала немов полин гірка.

У вічній скорботі твої рідні

9 листопада минає 5 років, як залишила земне життя дорога наша Віра Михайлівна РОМАНЮК

Хто пам’ятає, — пом’яніть добрим словом і святою молитвою, хто забув, — згадайте.

Вічно сумуючі рідні

Є сила, що може забрати з життя,

та з пам’яті рідних — ніколи.

11 листопада минає рік, як перестало битися серце Анатолія Юхимовича КОВАЛЬЧУКА

Тебе немає, серце плаче, душа згорьовано болить. Ми кожен день чекаємо на тебе і виглядаємо щомить. Закрила хижа смерть повіки, скувала холодом вуста, заснула вічним сном навіки людина добра і проста. Не заросте ніколи та стежина, що провела тебе в останню путь, похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть. Скільки не мине часу, ти завжди будеш поряд з нами. Хай над твоєю могилою світить сонце, жалібно співають пташки, а на квітах буде роса — то наші сльози — пам’ять про тебе. Спи спокійно, наш дорогенький. Лебединим пухом хай буде тобі земля, а душі — вічний спокій і Царство Небесне.

Вічно сумуючі діти, внуки, правнуки, зяті, невістки

12 ноября — год светлой памяти любимого отца и дедушки Юрия Михайловича ПОВТОРЕЙКО

10.09.1947-12.11.2011 гг.

Как трудно подобрать слова, чтоб ими нашу боль измерить. Не можем в смерть твою поверить, ты с нами будешь навсегда. Помним, любим, скорбим.

Дети, внуки и все родные