Турне до раю

Панас лежав на ліжку біля стінки і слухав, як за вікном гавкав сусідський пес. Не давав спати. Думкою лаяв собаку. Потім повернувся до дружини.
ПАНАС: Галю.
ГАЛИНА: Нарешті!
ПАНАС (здригуючись): Що, нарешті?
ГАЛИНА: Жду, жду, а ти мовчиш! Думала, що ти вже того…
ПАНАС: Чого — того?
ГАЛИНА (трохи помовчавши): Вже того спиш.
ПАНАС: А-а. А я вчора в Чорногузах був?
ГАЛИНА (дратівливо): Знову, як чіп набрався!
ПАНАС: Я лише на пальчик…
ГАЛИНА: Знаю я твої пальчики! Вертикальні.
ПАНАС: То був чи…
ГАЛИНА: Чи був.
ПАНАС: Борошно з гречкою забрав?
ГАЛИНА (бурчить): Забрав.
ПАНАС: Це добре. А в Дівоче Поле заїжджав?
ГАЛИНА (підкидаючи шпичака): Твоя Маруська пирогів не напекла!
ПАНАС (бурмосячись): знову ти за старе. Давно ж те було. Торби в неї позабирав?
ГАЛИНА: В записнику не відмічено. Та хіба вона, стерво, віддасть! Чого про сільського голову мовчиш?
ПАНАС: Був. Із самого початку до нього заглянув. Привітатися. Він же за мене свій голос віддав! Ну, трохи посиділи.
ГАЛИНА (знову вколола): Певна річ! «На пальчик»! А м’ясо чиє привіз?
ПАНАС: Братове.
ГАЛИНА: Вбив чи що?
ПАНАС: Еге...
ГАЛИНА (зводячись на лікті): Навіщо?!
ПАНАС: Їсти щось же треба. Ось Петро і завалив кабана. Поділився.
ГАЛИНА (зручно розпроставшись на ліжку): А-а.
ПАНАС: Я й до баби Кульбихи заїжджав.
ГАЛИНА: Це до тієї, що тобі дулі давала?
ПАНАС: До неї. Нічого не повернула. Все з’їла. Як іржа залізо. Е-хе-хе-е… Скільки витрачено сил, скільки нервів. І все дарма.
ГАЛИНА: А навіщо ти в Реп’яшках дитячий майданчик розібрав? Як не як, твоє рідне село.
ПАНАС: Якби вибрали в депутати… Та чого вже згадувати?
ГАЛИНА: І місток у Ольшинці за водою пустив. Та це таке. Але навіщо було в Зачепилівці з дороги асфальт знімати? На ньому ж твої портрети були, які каток у нього на згадку про добру справу вкатав?
ПАНАС (буркаючи): Портре-ети… Ой-ой-ой!
ГАЛИНА: Що таке?!
ПАНАС: Болить усе. Клята баба Кульбиха!.. Уявляєш, я їй на зиму городик перекопав, парканчик полагодив, ліхтарик на стовпі почепив. Свої портрети з приписочкою на стовпах порозвішував, мовляв, роботи проведені за сприяння Панаса Ковіньки. То вона почала тицяти пальцем у мій портрет і репетувати на все горло: «Ловіть маніяка! Його розшукує міліція!». Все село збіглося. Ледь утік. Ось і роби добро.
ГАЛИНА: Ліхтарик хоча б зняв?
ПАНАС: І паркана повалив. Шкода, що город снігом прикидало. Назад землю перекидав би, Галю.
ГАЛИНА: Ну?
ПАНАС: Може, Новий рік відсвяткуємо двадцятого грудня?
ГАЛИНА (привстаючи): З якого це дива?!
ПАНАС: Ну… того… Адже двадцять першого… І де ті майя на нашу нещасну голову взялися?! Галю?
ГАЛИНА: Га?
ПАНАС: Ти хоч свічок і сірників купила?
ГАЛИНА: А ти білі тапки і простирадло купив?
ПАНАС (насупившись): Не смішно. То купила?
ГАЛИНА: Не встигла. Розгребли, малахольні. Лучина є. Обійдемося. Давай уже спати.
ПАНАС: А раптом бахне?
ГАЛИНА: Я зараз тебе бахну! А хто бахне-то?
ПАНАС: А я знаю? Одні кажуть, що інопланетяни нападуть, другі — що Марс у нас уріжеться, треті — що град золотий, як яйця, падатиме і всіх переб’є, четверті…
ГАЛИНА (замислено, перебиваючи чоловіка): А яйця ті великі будуть?
ПАНАС: З голову.
ГАЛИНА: Чию?
ПАНАС: Не знаю. Чи то зі свинячу, чи то з конячу.
ГАЛИНА: Це добре.
ПАНАС (збільшуючи очі): Що ж тут доброго?
ГАЛИНА: Заховаємося в підвал. А коли все минеться, — виберемося, назбираємо золота і заживемо по-людськи.
ПАНАС: А що, коли той град дах проб’є?
ГАЛИНА: Над нами ж буде бетонне перекриття!
ПАНАС: Страшно.
ГАЛИНА: Чого?
ПАНАС: А раптом перекриття на нас упаде?
ГАЛИНА: Це буде погано. Гаразд, спи. Вранці договоримо.
ПАНАС (штурхаючи дружину в бік): Галю?
ГАЛИНА: Що ще?
ПАНАС: Сусіди он наші, Страхопудляки, квитки купили. До раю... Кажуть, що там можна лихо перечекати. Декотрі й до пекла купують. Це якби з мішечком того золотого граду, та туди махнути!
ГАЛИНА: До раю чи до пекла?
ПАНАС: А де краще?
ГАЛИНА: Не знаю, не була. Думаю, в раю краще.
ПАНАС: Ти, Галюсю, завтра сусідки розпитай, що й до чого. Може, й ми разом з ними в те райське турне відправимося.
ГАЛИНА: Гаразд. Побалакаю. Спимо вже. Вранці роботи багато.
Галина повертається на правий бік, Панас — на лівий. Та не спить. Розглядає русалку на настінному килимкові. Сумно подумав: «А що з нею буде?.. З її водяним?.. З карасиками?.. Шкода сімейку. Підводну. Хм! Вода!»
ПАНАС (повертаючись до дружини): Галю? Га…
ГАЛИНА: Щоб тебе град побив!
ПАНАС: Не кричи. Ідея є.
ГАЛИНА: Яка?
ПАНАС: З русалкою якось би переговорити.
ГАЛИНА: Навіщо?
ПАНАС: Під водою можна врятуватися. В печері якійсь. Нічого не дістане.
ГАЛИНА: Втопимося. У них зябра.
ПАНАС: Як у морського диявола з книжки?
ГАЛИНА: Еге, у красунчика Іхтіандра.
ПАНАС: І нам би не завадило зябра повставляти.
ГАЛИНА: Куди?
ПАНАС: У голову.
ГАЛИНА (підстрибуючи в ліжку): Ну, здуріти можна! Я вже слухала-слухала, підігрувала-підігрувала, а воно ніяк приспатися не може! Спи. По-доброму прошу. Перебалакаю я завтра і з русалкою, і з водяним, і з карасями та щуками, а також із космонавтами та інопланетянами. І халепу якось переживемо. Спи, Панасику, спи!
Галина — на «свій» бік, Панас — на «свій». Чоловік спрямував погляд на русалку, обдивився її з хвоста до голови, а відтак солодко заснув.