Приймацька ілюзія

Від наруги в приймака
Боліла печінка:
Теща мала за пенька,
Гризла рідна жінка.
Він, як віл, на них робив,
На скотину викав,
Півня в п’ять годин будив,
Щоб прокукурікав.
З хутра шуби жінкам шив,
Сам ходив у рванні.
Він, як вдома, не годив,
Та не був у шані.
Щоб спочити від жінок
І не чути сварки,
Заглядав наш приймачок
Іноді до чарки.
На «Андрія» у корчмі
Так начаркувався,
Що опівночі німий
В кухню ледь забрався.
Щоб не турбувать жінок
У такому стані,
Ліг тихенько приймачок
Спати на дивані.
Тільки ліг: що за дива!
Що за чортівщина!
Біля нього прилягла
Нібито... дружина:
Притулилась, роздяглась,
Боже мій коханий!
Стільки ласки і тепла,
Хоч клади до рани.
Вранці зятю могорич,
Що душа бажала,
Біля нього цілу ніч
Рідна теща... спала.
Зять лік радощам згубив,
Мав забави гарні:
Вісім місяців прожив,
Як кіт в молочарні.
Приймаку, вже не секрет,
Знов болить печінка:
Пішла теща... у декрет,
А за нею — й жінка!