Розквіт і занепад Звягольського замку. Його роль в історії міста

ДО 505-РІЧЧЯ ФУНДАЦІЇ К.І.ОСТРОЗЬКОГО


«ОСОБЛИВА ЛАСКА» ДЛЯ ОСТРОЗЬКОГО
У вересні 1507 р. великий гетьман литовський, острозький князь Костянтин Іванович Острозький (1461-1530 рр.), здійснив разом із Остафієм Дашкевичем вдалу втечу з московського полону, де провів сім років. Одними з перших привілеїв, які він отримав від нового великого князя литовського, були привілей на надання м.Дубно магдебурзького права і локаційний акт на Звяголь.
У нетривалих, як правило, перепочинках між війнами цей найвидатніший полководець того часу займався локацією (локація — визначення місця положення нових міст та їх «осадження») міст, їх укріпленням, піклувався їхнім економічним розвитком, будував храми і фундував монастирі.
Локаційний акт Зигмунда І Старого на Звяголь був виданий 26 грудня 1507 р. у Мельнику. У ньому, всього за три місяці по поверненню острозького князя з полону, не тільки були підтверджені всі права К.І.Острозького на «імєніє Звяголь», але «з особливої ласки дозволялося йому у Звяголі замок справити і місто садити...». Ця дата вважається офіційною датою фундації сучасного Новограда-Волинського як міста на теперішньому місці і фундації його ядра — Звягольського замку.
Проведені у 1987-88 роках Б.А.Звіздецьким і автором цієї статті археологічні дослідження терену замку, показали відсутність будь яких слідів попереднього заселення дитинця. Вочевидь, укріплений «господарський дім» знаходився в 300 м нижче за течією, за струмком.
МУРОВАНИЙ В ОТОЧЕННІ ДЕРЕВ’ЯНИХ
Замок одразу почав активно будуватися, адже татари не давали часу зволікати. Більшість українських замків тих часів будувались дерев’яними за традиційним давньоруським фортифікаційним типом (для захисту від татар цього було досить), він також був найбільш придатним для кліматичних умов Волині. Звягольський замок будувався мурованим, на відміну від інших, за найбільш сучасним на той час староіталійським, бастейно-бастіонним типом.
Це був перший і мало не єдиний замок такого типу на Волині. З ренесансних замків поширення на Волині отримав «бастіонний» тип. Архітектором був, вочевидь, італійський майстер. Відомо два італійських зодчих, які працювали на родину Острозьких, — Томазо Костеллі з Лугано та Якуб Бріано. Безпосередньо керували будівництвом, як правило, німецькі майстри.

Але Костянтин Острозький встиг закласти мурованим лише фундамент, все інше було дерев’яним.
Також К.І.Острозьким поруч (у 150 м) від Звягольського замку була збудована замкова Микольська церква, дерев’яна, на мурованому фундаменті у готичному стилі. За архітектурою вона була аналогічна Микольській церкві у Вільно (Вільнюсі), збудованій К.І. Острозьким у 1514 р.
У другій половині XVIII ст. на старому фундаменті хрестокупольної (візантійської) конструкції був збудований мурований костел.
РОЛЬ КНЯЗЯ САНГУШКА
У лютому 1541 р. Зигмунд І Старий наказав князю Федору Сангушку оглянути «замки Костянтинові» і привести ці «окраїнні замки» до ладу, у тому числі й у Звяголі. Місто у 1539-1541 роках по смерті чоловіка Іллі належало (знаходилось в опіці) Беаті Острозькій (1515-1575 рр.). Дерев’яні замки потребували постійного ремонту: заміни гнилих і спорохнілих палів і колод, обмазування їх вапном і глиною тощо.
Незважаючи на постійні набіги кримських татар, війти часто-густо нехтували своїми обов’язками щодо утримання оборонних споруд у належному стані. Це знижувало обороноздатність не тільки окремого замку, але й краю в цілому. Звісно, це викликало стурбованість Зигмунда Старого.
Муровані стіни, башти — то вже справа молодшого сина Костянтина Івановича Острозького — найвидатнішого національного діяча епохи Відродження — Василя-Костянтина Острозького (1526-1608 рр.), який був володарем замку у 1542-1603 рр.
Із 1569 року, після Люблінської унії, стародавня назва міста Звяголь була транслітерована поляками, і місто стало іменуватися Звягель.
Будівництво замку було закінчено лише наприкінці XVI ст. Він був освячений 11 червня 1595 р. Але одна башта залишалась дерев’яною на мурованому фундаменті.
У 1620 році, відповідно до інвентарю, у самому замку були: двоповерхова дерев’яна панська будівля (палац?) — «великий дім на Дитинці… новою гонтою побитий» і дві старих дерев’яних будівлі (флігелі), мурована «пивниця» (льох).
Звягельський замок мав «пригродськ» (підзамче) «тином дубовим» огороджений з чотирма баштами по кутах і в’їзною брамою. «Надолє» замку (наприкінці сучасної вул. Щорса) були броварня, солодовня, «оцетовня», напроти яких знаходилася лазня.
Звягельський замок мав добре на той час озброєння: 21 гаківницю «по баштах», гармату на «босих колях» (тобто на колесах без обідка), залізну гармату (зіпсовану) та дві «стшельби польних» — дві п’ятиствольні гармати (або аркебузи?) на кожному возі (т.зв. «ожига», «руський орган») і п’ять рушниць.
Городяни платили «від диму» по три литовські гроші «порохового сторожового чиншу», підсусідки — півтора гроші та по одному дню жали, косили і складали сіно.
У 1620 році до замку належало сімнадцять ремісників: пушкар, п’ять гончарів, два рибалки, слюсар, бондар, солодовник, пивовар, коваль, бортник, різник (м’ясник), олійник, мельник.
Відносились також до замку: замковий отаман, дванадцять гайдуків (гайдуки — озброєна охорона й озброєні розсильні магната), ключник, двірник і ще п’ять замкових.
У 1621-36 роках замкова Микольська церква перероблена новою володаркою, ревною католичкою Анною-Алоїзою Ходкевич (Острозькою) — 1600-1654 рр. — у Хрестовоздвиженський костел.
У 1636-48 роках, після відомих заворушень в Острозі, замок був постійною резиденцію онуки Василя Костянтина — Анни-Алоїзи Ходкевич (Острозької), дружини видатного полководця Яна-Кароля Ходкевича (1561-1621 рр.).
У той час для зміцнення замку на місці дерев’яної була збудована мурована башта, була перенесена в’їзна брама ближче до бастеї, під її захист. На місці старої брами було зроблено ще дві амбразури, що також підвищило обороноздатність замку. Всі подальші перебудови стосувались тільки будівель на замковому дворі.
Влітку 1648 року замок порожнім (без залоги) був захоплений місцевими повстанцями під проводом місцевого ж кушніра Михайла Тиші (Тишик, Тишко).
З вересня 1648 по серпень 1649 року замок — центр Звягельського полку на чолі з наказним полковником Іваном Донцем і територіальними звягельськими полковниками Михайлом Тишею та Герасимом Яцкевичем (припинив своє існування у вересні 1649 р. за умовами Зборівського миру).
2 березня 1649 р., на зворотному шляху, у замку комісію Адама Киселя «дружина кушніра Тиші, полковника у Звягелі, пригощала посланців пана воєводи на сріблі, за столом, чудово прибраному і соромила Хмельницького за те, що він живе не розкішно».

У РУКАХ ПОЛЯКІВ
13 червня 1649 р. відбувся штурм міста і замку польськими військами під приводом региментаря (полковника) Кшиштофа Пшиємського. Після взяття передмістя поляки відмітили, «що місто добре укріплене, бо багато веж і паркани дуже міцні й пересипані землею».
Під час штурму переважаючих польських військ місто і замок були спалені. Повністю згорів пригродськ. Але під прикриттям диму козакам вдалось відійти. У полон потрапила лише невеличка залога замку, залишена прикривати відхід.
20 серпня 1649 року замок звільнений козаками Овруцького полку.
За деякими відомостями, з осені 1648 р. до літа 1649 р. у замку зберігалось захоплене звягельськими козаками у Клеванському замку Пересопницьке євангеліє.
Із грудня 1693 по лютий 1694 року в замку дислокувалася штаб-квартира польського регіментаря Дружкевича, який збирався завдати вирішального удару полковнику Семену Палію.
ПІСЛЯ «РУЇНИ»
У 1699 році, після «Руїни», відповідно до інвентарю, замок був занедбаний, не мав озброєння, крім однієї залізної гармати без боєприпасів (мабуть, та сама, про яку згадується в інвентарі 1620 року); підзамче (в інвентарі 1620 р. — пригродськ) не мало жодної огорожі; триповерхова башта, де колись зберігалася панська скарбниця, була вже без даху і значною мірою являла собою руїну. У замку розміщувались нові господарчі та інші будівлі. Був збудований новий панський дім в одинадцять вікон з чотирма дверима, але ще без внутрішнього оздоблення (печей, шибок та ін.).
У 1715-1735 роках, за часів володарювання Єжі-Олександра Любомирського, замок було відремонтовано, згідно з цеховим статутом 1731 р. Кожний ремісник повинен був мати «...добрий мушкет для захисту замку, міста і себе».
Із 1735 року — використовувався новим володарем Станіславом Любомирським як мисливський замок.
У грудні 1765 року С.Любомирський, тоді воєвода Брацлавський, дозволив розібрати частину замкового муру для будівництва нового мурованого костелу.
У 1766 році, згідно з «Описом будівель у замку…», в’їзд до замку був від міста через кам’яну браму (тобто вона знаходилась в осьовій частині південно-західної стіни), до брами вів міст. За брамою — «прямо, усередині замку — палац із соснового дерева у зруб, оббитий ззовні дошками, покритий гонтою, флігель великий та флігель малий, дерев’яні, кухня, три кам’яні льохи, стайня, возовня, кордегардія (в’язниця)». Панська (замкова) прислуга: дев’ять козаків, двадцять два пахолки (пахолки: у мирний час — батраки, наймити; у військовий час — зброєносці, брали участь у битвах) і один гуменник, а також міські службовці — війт, два присяжних, два десятники, два мельники, пасічник і два сажотруси.
ВІД ШТАБ-КВАРТИРИ КОМАНДИРА ПОЛКУ ДО… АВТОПАРКУ
У 1795 році, після входження Волині до складу Російської імперії, місто Звягель отримало назву Новоград-Волинський і статус центру Волинської губернії.
У 1805 році на території замку сім місяців знаходилася штаб-квартира Псковського мушкетерського полку під командуванням генерал-майора Є.І.Маркова (1769-1828 рр.). Шефом полку (почесним командиром) був сам М.І.Кутузов. У той час його штаб-квартира знаходилась навпроти замку через річку у деревні генерала від кавалерії Ф.П.Уварова — Новому Звягелі.
У 1861 році на дитинці замку було споруджено новий мурований Преображенський собор. Будівництво храму знов призвело до руйнації замку.
У 1869 році у соборі був похрещений Михайло Обачний, у 1871 році — Леся Українка, у 1878 р. — Олеся Зірка. На хрещенні Лесі Українки у якості хрещеного батька був присутній Михайло Драгоманов. На честь цієї події, за ініціативою міських краєзнавців, 24 серпня 2010 року був відкритий пам’ятний знак.
1935 року собор був підірваний. Остаточної руйнації замок зазнав у повоєнні часи з приходом на терени замку автопарку.
У 1987-88 роках реконструкція замку (замість реставрації) перетворила пам’ятку фортифікації у непоганий зразок сучасної садово-паркової архітектури. Все інше просто засипано. Замок і досі потребує справжньої реставрації.