Не в ті двері

Ніна Павлівна увімкнула пилосос, а він, трохи погиркавши, заглох.
— От халепа! І що тепер? Віником мести? Е-хе-е, треба йти до сусіда.
Відкрила вхідні двері. Заклинив замок.
У Ніни Павлівни почали здавати нерви:
— Ні, це вже не халепа! Це —
чортибатька-що!
А поряд:
— Ня-а-ав!
— А, це ти, моя лапочко! Зараз нагодую.
Ніна Павлівна ступила до тумбочки. Десь там мав би бути «Віскас». Нахилилась і витягла одну шухляду.
А позаду як гримне:
— Руки вгору!
Ніна Павлівна зойкнула і присіла. Руки — долонями на голову.
А тут знову гаркнуло:
— Стояти і не рухатися!
Ледь підвелася. Біля дверей — два здоров’яки. З автоматами.
Ніна Павлівна підняла руки.
— Ви хто? — прошепотіла.
— А ви хто? — у відповідь.
— Я тута шукаю…
— Гроші?
— Ні.
— Золото-срібло?
— Ні.
— Руки не опускать! А що?
— Їжу шукаю. Лапочка голодна.
— Ваша напарниця?
— Вона мені — як доця.
Тут у другого автоматника запрацювала рація. Він передав:
— Ми на місці! Об’єкт під прицілом!
А з боку дверей — голос сусідки:
— Ніночко, а що це за десант? Тебе грабують?
— Руки вгору!
— Підняла.
— Ви — доця?
— Ма… ма… Тобто…
— Стати поряд! Руки не опускать!
— А-а…
— Що?
— Там у Семена Семеновича, сусіда нашого, сигналізація спрацювала, а охорона не їде.
Двох автоматників, наче вітром здуло...