Халепа з маскарадом

— Сержант Петренко!
— Слухаю, пане.
— Сержант Петренко!
— Та ж слухаю!
— Порушуєте порядок, шановна!
— Який же, любчику?!
— Сержант Петренко!
— Та чула! То який, питаю…
— У шоломах ходити заборонено!
— Справді?!
— Так точно! Це не відповідає вимогам і нормам!
— Так ніби вже можна ходити.
— Такого наказу не маю!
— От халепа!
— Ось вам і халепа! Тож, я мушу…
— Пане сержанте.
— Що таке?
— А хто у шоломі-то?
— Як хто? Ви!
— Та це ж каструля! Алюмінієва. Помацайте. Ще тепленька. Щойно з плити.
— Але вона схожа на шолом!
— Та ні, любчику!
— Сержант Петренко!
— Та запам’ятала. Ось подивіться. Простісінька каструлька. Має два вушка. Бачите? Це, щоб руками брати і на плиту ставити. Їстоньки варити. Ну, гам-гам!
— А чого вона у вас на голові?
— Так небезпечно.
— Розумію. Але ви ходіть там, де безпечно. І без маскарадів усяких! А чому ви в масці?
— Теж не можна?
— Не відповідає вимогам і нормам!
— Чула-чула. Не маска це.
— А що?
— Окуляри.
— А чого вони такі великі?
— Щоб вас краще бачити.
— Зате я вас не бачу!
— От, лишенько! А ви придивіться лишень. Зазирніть у мої очі кольору неба!
— А що там?
— Нічого не бачите, любчику?
— Сержант Петренко!
— Та що ви заладили: «Сержант Петренко! Сержант Петренко»!
— То чому ви в шоломі?
— Казала ж: небезпечно. Подивіться, які он бурульки на дахах висять. А раптом упаде? На тім’ячко.
— Все одно — непорядок!
— А ви забезпечте порядок. Ну, супровід мені. Все оформимо, як треба. Ходімо, га? Я вам вареничків наварю. З картопелькою! З вишкварочками! І каструлька при мені. Ходімо, любчику!
— Еххх…