Чи охопить Житомирщину «золота лихоманка»?

Чутки про те, що в Житомирській області є поклади золота, ходили давно. Неофіційна інформація інтригувала — нібито, десь у незайманих лісах Олевського району геологи знайшли золото! От тільки проблема полягала в тому, що поклади цього дорогоцінного металу знаходяться в непрохідних трясовинах, тому й видобувати його вкрай складно. Щоправда, подейкували, що місцеві вже шукають шляхи, як дістатися до золотої жили… Так є чи немає на Житомирщині золото? Відповідь на це питання дають спеціалісти.
«У Житомирській області дійсно є золото, — розповідає Галина КОЛЕНКО, старший науковий співробітник Житомирського музею природи. — Про це стало відомо декілька років тому. Згідно з доповіддю головного геолога Житомирської геологічної партії (селище Нова Борова) Бориса Висоцького, золото й алмази були знайдені у південній частині Білокоровицької структури (Олевський район, с.Пост-Дров’яний, с.Діброва). Концентрація: золото — 2 грами на 1 тонну кварцового конгломерату (мінімальна промислова кількість), зерна алмазів невеликі, найбільший — 4 на 2 мм. Вік покладів — близько 2 мільярдів років. Крім того, прояви золота знайдені у Новоград-Волинському геологічному регіоні. Воно трапляється у геологічних тріщинах, які були заповнені магматичним розплавом. Доповідач спростував твердження, що наявність гранітів є ознакою для геологів на пошуки золота. А насамкінець було підкреслено, що перспектив на видобуток золота в Житомирській області немає».
Після таких висновків геолога, здавалося б, можна ставити крапку. Якщо, звісно, не поглянути на природні запаси області під іншим кутом. А також виконати деякі розрахунки.
Для початку розглянемо ринкову ціну кубічного метра облицювального каменя відомих покладів Житомирської області і порахуємо, скільки золота можна купити на ці гроші в найближчому банку, або, наприклад, на Лондонській біржі. З’ясовується, що 1 кубометр блочного каменя — сьогодні еквівалентний 10-20 грамам чистого банківського золота, тоді як середній вміст природного золота в рудах українських покладів, які часто залягають на глибинах у сотні метрів, — 6-8 грамів на тонну. Отже, кожен блок облицювального каменя розміром 2х2х1,5 м — це золотий злиток вагою в 50-100 грам. І залягає це золото практично на поверхні. І запаси його практично не обмежені, оскільки вся північна частина області — це суцільний гранітний щит. Адже не дарма у Володарськ-Волинському, Черняхівському, Коростишівському районах кажуть: «Цікавитеся гранітом? Починайте копати під будь-якою березою».
Оцінимо бодай приблизно загальні запаси вже розвіданих покладів каменя. На сьогодні в Житомирській області — 51 кар’єр (розробляється або готується до розробки відповідно до отриманих спеціальних дозволів) з виготовлення щебеню, 96 кар’єрів видобутку блочного каменя. Кожен кар’єр із видобутку щебеню — це в середньому 15 млн.куб.м, у випадку з блочними каменями — це близько 1 млн. кубів. Отже, помноживши, отримуємо загальні об’єми: щебеню — 765 млн. кубометрів, блочного каменя — 96 млн. кубометрів. У золотому еквіваленті можна отримати 200 тонн золота зі щебеню (тонна щебеню — 100 грн.) і близько 1000 тонн із блочного каменю (середня ціна кубометра — 7 тисяч гривень). Заразом — 1200 тонн банківського золота. І це тільки розвідані поклади. А нерозвідані запаси можуть становити у сотні разів більше!
Не секрет, що у свій час саме Житомирська область забезпечувала левову частку потреб у облицювальному камені всього СРСР. Із нашого каменю будувався мавзолей і Красна площа у Москві. І в Європі за ресурсами і асортиментом нашому облицювальному каменю немає рівних. Щодо деяких видів каменю, зокрема лабрадориту, то Житомирська область фактично — монополіст. Як розповіла Галина Коленко, вироби з Турчинського покладу лабрадориту (Володарськ-Волинський район) у 1927 році на Всесвітній виставці у Нью-Йорку здобули золоту медаль, як декоративний матеріал вищої якості за його ніжно-блакитні відтінки і василькові переливи.
Складно пояснити, чому Житомирщина, маючи такі запаси облицювального каменю, в тому числі і його унікальні різновиди, видобуває скромні 40-50 тисяч кубометрів у рік (менше 0,1% від розвіданих покладів), або близько 15 тисяч кубометрів кондиційної блочної продукції. Для порівняння, Фінляндія щорічно видобуває близько 400 тисяч кубометрів блочної продукції на суму близько 200 мільйонів євро, що еквівалентно приблизно 6 тоннам чистого золота за цінами Лондонської біржі.
Чому ж ми не використовуємо власні багатства? Причин багато: від загальних, характерних для нашої гібридної економіки, до вельми специфічних.
Житомирянин, геолог Віктор ШЕВЧУК ділиться своїми міркуваннями: «Нинішні проблеми галузі видобутку каменя — це частково негативний спадок планової економіки Радянського Союзу, коли геологам доводилася рознарядка пошуку покладів на кожен район області. Дивно звучить, але таке було: три кар’єри ми повинні були відкрити, наприклад, у Коростишівському районі і три, скажімо, у Ружинському. При цьому не зверталася увага на якість сировини, її запаси. Крім того, багато керівників районів, а то й сільрад, заради престижу «замовляли» гранкар’єр на своїй території. Це призвело до того, що поряд із дійсно унікальними покладами облицювального каменю маємо чимало таких, які не витримують жодної критики. Далекі від досконалості також були інструкції зі складання звітів і систематизації результатів пошукових робіт».
Сьогодення породило не менш складну проблему — бажання мати все й одразу. Розробка кожного кар’єра — справа на багато років, а, може, й десятиріч. Неможливо за рік-два налагодити на новому місці промисловий видобуток блочного каменя. Виривати шматки каменя з глибини, звісно, можна, але за це згодом доведеться довго розплачуватися.
І, насамкінець, проблема збуту. З одного боку — її нібито й немає, адже ринок величезний, престиж нашого каменю високий, а значить і попит повинен бути відповідний. Але є дуже важлива обставина. На цьому ринку визнаються тільки солідні й надійні партнери, які пропонують сировину, що відповідає світовим стандартам, у потрібних об’ємах і в обумовлений термін. Цим вимогам також відповідає далеко не кожен об’єкт.
Нарешті — законодавство у сфері користування надрами. Зрозуміло, що воно повинне бути логічним, стабільним і всім зрозумілим. Тільки тоді з’явиться можливість використовувати надра, отримувати прибуток і збагачуватися району, області, державі. І тоді нам не потрібно буде інтригувати золотом десь у глибинах болотистого Полісся…